Мати з мого повноліття брала з мене гроші за оренду моєї кімнати, а тепер вимагає її утримувати

Мама з моїх вісімнадцяти років заявила, що я вже доросла, тому маю платити їй за оренду кімнати або з’їжджати. Годуватися теж мала на свої гроші. Вона свій материнський обов’язок виконала. Минуло більше десяти років, мати тепер вимагає з мене грошей на утримання і вважає, що я їй щось винна.

З дитинства я чула, що ця квартира, де ми мешкали, належить виключно матері, нічого мого там немає. Не знаю, навіщо було казати це маленькій дитині, але так було. Жили ми з мамою вдвох, у мене ніби була окрема кімната, але моєї вона не була, все ж належало матері.

Мама безпардонно могла залізти в мої особисті записи, засунути ніс у будь-який куточок, про те, щоб стукати, коли входить до кімнати, і не йшлося. Я навіть меблі переставити у своїй кімнаті не могла, бо мама цього не схвалювала.

Ліжко стояло біля батареї і було дуже душно, коли взимку ці чавунні монстри топилися на всю. Я часто скаржилася, що мені жарко, душно, часто прокидалася з головним болем, але мама вважала, що я все вигадую, щоби просто зробити по-своєму. Поки я не перегрілася так, що не могла стояти, доки лікар не прийшла і не покрутила пальцем біля скроні, мама не думала пересувати ліжко.

У дитинстві всі діти люблять мам, які б вони не були. Я свою теж любила, але з віком почала розуміти, що ця любов одностороння. Якщо я дотримувалась маминих правил і не привертати до себе увагу, то вона просто мене ігнорувала. Іноді я відчувала себе примарою, бо якщо мама не хотіла мене помічати, вона проходила повз мене, ніби я порожнє місце.

Після школи я вступила до нашого ж міста вчитися далі. Мамі було байдуже, як я закінчила. Вона не прийшла ні на останній дзвінок, ні на вручення атестатів. Але тільки-но мені стукнуло вісімнадцять років, вона прийшла до мене в кімнату для розмови.

Мати сказала, що я тепер доросла, тому я можу або збирати свої речі та йти на всі чотири сторони, або продовжувати жити тут і платити їй за оренду. Годувати та одягати мене вона теж більше не стане, бо свій обов’язок вона виконала.

Я була вражена, що так можна вчинити з власною дитиною. Роботи у мене тоді не було, багато сил забирало навчання, але йти було нікуди. Крім мами, рідні у мене не було. Я погодилася платити.

Того ж дня я влаштувалася посудомийкою у найближчому кафе. Робота була нічна, виснажлива, а вранці треба було йти на навчання, я навчалася на бюджеті і не могла собі дозволити скотитися за оцінками. Перші місяці “дорослого” життя були для мене безперервним нічним кошмаром.

Всі зароблені гроші йшли на оренду кімнати у власної матері та купівлю найдешевших продуктів. Постійно хотілося спати. Через пару місяців полегшало, мене перевели на помічницю кухаря, платили побільше, а графік був не нічний, а день-вечір. На роботі я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком.

Він працював офіціантом, теж підробляв у вільний від навчання часу. Винаймав квартиру, бо сам з області. Спочатку ми просто зустрічалися, часто ходити на побачення не виходило через ритм життя, але ми насолоджувалися кожною проведеною разом хвилиною. Стосунки стали довірливішими, і я розповіла йому про матір і наші стосунки.

Для нього це був шок. Сам він виріс у нормальній родині, хоч і небагатій. Батьки жили в приватному будинку в селищі міського типу, працювали на місцевому виробництві і отримували не дуже багато, а в нього ще дві сестри-школярки. Але навіть у своїй ситуації вони намагалися допомогти синові якщо не грошима, то овочами зі свого городу.

Дізнавшись, скільки я плачу матері, коханий запропонував переїхати до нього. Винаймати житло на двох було набагато дешевше. Я навіть не думала над його пропозицією, одразу погодившись. Він допоміг мені забрати речі з маминої квартири.

Її новина про мій переїзд не надто зацікавила. Вона скрупульозно підрахувала, скільки я їй винна, а потім шулікою вилася навколо нас, поки ми виносили речі. Мабуть, дуже боялася, що я можу прихопити щось її, наприклад, крісло чи стіл.

Особливо вивозити мені не було чого – книги та зошити, одяг і все. Ковдру, подушку та постільну білизну мама віддавати відмовилася. При виході забрала ключі та попередила, що замки завтра ж поміняє.

Мій хлопець спостерігав за всім, що відбувається з квадратними очима, а коли за нами зачинилися двері під’їзду, заявив, що якби не знав, що це моя мати, подумав би, що це якась квартирна господиня.

З того часу мати зі мною не спілкувалася. Спочатку я ще навіщось писала їй привітання зі святами, але потім зрозуміла, що спілкуюся з порожнечею, і перестала. Нормальну сім’ю я знайшла в чоловікові та його родичах, які змогли оточити мене такою турботою, що мені навіть спочатку було якось незвично.

Розписалися ми з чоловіком за рік після того, як з’їхалися. Після закінчення навчання переїхали тимчасово до його батьків, а потім зняли житло  поряд із ними, який потім викупили. Про свою матір я не згадувала, як і вона про мене.

У нас із чоловіком двоє дітей, своє невелике господарство, обидвоє працюємо у сусідньому містечку. Життя тече своєю чергою. А півроку тому мені зателефонувала мама. Номер я не змінювала, тому знайти мене їй не важко. Дзвінок став для мене несподіванкою.

Вона розмовляла так, ніби минуло не десять років, а лише місяць. Нарікала, що я їй не дзвоню, що не приїжджаю. Запитала, що нового. А що в мене нового за десять років? Все! Я сказала, що одружена, є двоє дітей. Ця інформація маму не надто цікавила, питання було поставлене заради пристойності. Основною темою для розмови став мій дочірній обов’язок.

Цього року мама залишилася без роботи, а на пенсію поки що не напрацювала. Тому вона вважає, що я маю її утримувати.

– Я свій материнський обов’язок виконала, я тебе виростила, все тобі дала, тепер твоя черга, – впевнений голос чужої мені жінки лунав у слухавці.

Але за цей час багато змінилося, я також. Мені вдалося нарешті сформулювати все, що я думаю про її турботу, підтримку та інше. Спочатку слова наче застрягали в горлі, але потім лилися все вільніше і легше. Вперше за все своє життя я виплеснула всю ту образу, біль, розпач, які збиралися через мамині вчинки.

Я чекала від неї будь-якої реакції, але вона просто відповіла “зрозуміло” і знову перевела тему на своє грошове утримання. Мені залишалося просто покласти трубку та заблокувати її номер.

Вона телефонує тепер із різних номерів, загрожує судом і вимагає, щоб я їй платила. Думаю, скоро просто поміняю номер. Нехай живе так, як хоче, я не вважаю, що їй щось винна.