Мати вигнала, дізнавшись про вагітність, а свекруха прийняла

Юля хотіла піти на аборт. Вона перебувала у відчаї і страху. Вона не хотіла вбивати свою дитину, але іншого виходу не бачила.

Юлечка народилася і виросла в селі. Але дівчина росла сильно розумна і талановита, і батьки відправили вчитися її до найближчого міста, туди їхала вся молодь з цього села. Хто вчитися, а хто працювати.

Велика частина з них вважала за краще там і залишатися, тому саме село здебільшого складалося з бабусь і дідусів, молоді практично і не було.

Юля спокійно провчилася у міському університеті, там же навчався її хлопець, з села. Потім вони влаштувалися на роботу. Вона в меблеву фірму, а він туди ж, але водієм.

Вони вже жили разо, і Юля завагітніла. Планували одружитися, але її наречений трагічно загинув в дтп.

Юля плакала, але що тепер робити. У декреті в місті у зйомному житлі вона не зможе прожити одна. І вона прийняла рішення повернутися додому, до батьків. Там народити, а потім і на роботу вийти.

Але приїхавши додому, мати виставила її за поріг, після довгих пояснень:

-Ти що ж це, зганьбити нас вирішила? Ми тебе вивчили, в місто відправили, а ти ось як виходить ?! Іди і не повертайся!

Юля не очікувала такої реакції, але вирішила поїхати. Виїхати назад в чуже для неї місто. Їй не залишилося вибору, вона вирішила позбутися вагітності. Весілля не було, ніхто не знає, що вона вагітна від Антона, всі так і думають – нагуляла.

Вона брела на зупинку, але зустріла свою давню подругу. Та теж їхала у справах в місто, і запропонувала підвезти Юлю. По дорозі Юля все їй розповіла, як закохалася в Антона, як він її любив, як вони хотіли малюка, як планували одружитися і жити. І як різко все змінилося.

-Подруга, ти що удумала? Це єдине, що у тебе залишилося від коханої людини і ти хочеш його вбити? Думаєш, все забудеться? Так ти ж потім страждати будеш сама.

-Мені ніхто не вірить, що це дитина Антона. Мені жити нема на що, як я зможу підняти сама дитину?

Тут Юлина подруга різко загальмувала.

-Як це ніхто не вірить? А ти до мами Антона ходила? Казала їй?

-Ні. Ні до чого це. У неї і так горе. Єдиного сина поховала.

-Так, стоп. Мої справи почекають, твої тим більше.

Юлина подруга розвернулася і попрямувала прямо до будинку Антона. Вона буквально силою змусила розповісти, що сталося у них з Юлею і до чого це призвело.

Галина Миколаївна подивилася на двох подруг і закрила обличчя руками. Беззвучний плач. Такий гучний і невтішний. Дівчата стояли і мовчали …

-Дівчинко моя! Спасибі тобі! Я ж вже й не сподівалася! Нікого в мене і не залишилося, сама знаєш. Чоловік і син залишили мене. Радість то яка! Я ж уже і сама про смерть думала. А у мене тепер нове життя почалося! Спасибі тобі. А жити будеш у мене! Дитинку народиш, разом виховувати будемо. А там видно буде, доню, хочеш на роботу виходь, а не хочеш, так помагай тут по городу, у мене ще пенсія є. Проживемо.

Ось так, рідна мама погнала, а свекруха прийняла, як дочку.