-Машина ж моя, а ми з тобою не в шлюбі…

Інні 26 років. З Олександром вона познайомилася випадково 4 роки тому. Чоловік виявився приїжджим, та ще й дуже здалеку. А в Києві він був у відрядженні. Сама Інна в столиці тільки працює, а родом з Київської області. Там в селищі живуть її батьки та старший брат. Але звідти неможливо було щодня їздити на роботу до столиці.

Після інституту три роки Інна разом з подругою винаймали кімнату у квартирі у самотньої бабусі. Згодом Інна накопичила грошей на перший внесок і купила в іпотеку своє власне житло. Розсудивши, що краще двушка на околиці, ніж однокімнатна в центрі, Інна так і вчинила. На дорогу до роботи й назад йде на добу  2 години часу. Зате – майже господиня своєї квартири.

Інна брала квартиру з ремонтом від забудовника – жити можна і чудово. Потім ще один підробіток знайшла, адже меблі-то треба купувати у квартиру. А з машиною і зовсім пощастило: брат купив собі нову, а Інні віддав свою стару іномарку. Інна іноді їздила на роботу на автомобілі, виручала її машина і в поїздках до батьків.

Приблизно такою і була ситуація, коли Інна зустріла Сашу: у неї квартира в іпотеці й практично порожня, машина, робота, у нього – кімната в Херсоні у квартирі батьків, колишня дружина і дитина від першого шлюбу. Приблизно пів року після того відрядження Саша та Інна ще листувалися в соціальних мережах, а потім чоловік повідомив їй про свій намір перебратися до столиці.

– Тут не заробиш, – сказав їй Саша, – а мені й самому хочеться піднятися і на сина треба грошей багато. Так що їду, будемо частіше бачитися. Я квартиру зніму з другом, на перших порах.

Бачитися часто не виходило, тільки у вихідні, але ще через кілька місяців вони стали жити разом на її території.

– Платять мало, – скаржився чоловік через кілька місяців спільного проживання, – я знайшов би іншу роботу, але там потрібна машина. А на цю зарплату я себе насилу можу утримувати, не те, що тебе балувати й посилати дитині.

Інна натяк зрозуміла. Незабаром Саша влаштувався на нову роботу і став їздити на її машині. Але, попри велику зарплату, балувати Інну він не поспішав. Все відмовлявся: то він мамі на лікування посилає, то синові на сезонний одяг. Іноді Саша купував додому продукти, але левову частку витрат за спільний побут несла Інна.

Дівчина вернулась  до кинутих  підробітків, тому що витрати стали більшими на харчування і комуналку, та й іпотека нікуди не поділася, а жити на кухні з двома табуретками й столом все життя не хотілося. Саша одного разу попросив у Інни гроші на ремонт машини, чим неприємно вразив дівчину.

– Ну машина ж не моя, – щиро здивувався він, – я бензин оплачую за те, що їжджу. Ми ж з тобою не одружені.

Ця фраза стала у нього улюбленою. Нею він виправдовував все. Інна купила кухонний гарнітур і попросила у коханого грошей на іпотечний платіж, треба було терміново, а все пішло на доставку, установку і нову плиту.

–  Вибач, але іпотека – це твоя ноша. Були б ми в шлюбі, я б без слів все до копієчки тобі віддавав, спільне ж майно. А так … Я не бачу поки сенсу вкладатися.

– А жерти він бачить сенс і спати на тобою купленому ліжку, – запитала якось найкраща подруга, та сама, з якою вони кімнату разом знімали колись, – добре влаштувався, їздить на твоїй машині, але ремонтуєш її ти. Живе у квартирі, виходить, як квартирант, але ні фіга за неї не платить. На харчування дає? Так він же і їсть, а ти ще й переш, і готуєш, і чистоту наводиш.

– Ну коли ж ми, нарешті, на весіллі погуляємо, – дошкуляли питанням всі решта, – скільки ви вже разом? Пора вити гніздо, заводити дітей …

Це питання Інна чула навіть від власних батьків, які не дуже схвалювали співжиття без штампа в паспорті. А ось у самої Інни рішучості дійти до РАЦСу з кожним днем було все менше і менше.

–  Я боюся, – зізнавалася вона подрузі, – що Саша тільки й чекає, що я з ним в РАЦС піду, щоб потім взагалі на шию мені сісти. Та й іпотека, хоч і на моє ім’я, але виплачена в законному шлюбі, дасть йому можливість в разі чого, відсудити у мене або половину, або частку за цю половину.

Останньою краплею у відносинах став випадок, коли Інна разом з Олександром на машині поїхали до її батьків на сімейне свято. Уже майже на під’їзді, вони завернули на заправку. Саша виходячи з машини попросив у неї грошей на бензин:

– Їхав би до законної тещі, – з милою посмішкою сказав він дівчині, – без звуку б заплатив. Але це ж твоя ідея поїхати, твої батьки, а ми не одружені …

Інна грошей на бензин дала, а коли за сімейним столом виникло знову це  саме горезвісне питання: «Ну коли ж …»  Інна сказала несподівано перше, що спало їй на думку:

– Ніколи, – і звертаючись до Саші, додала, – ключі від моєї квартири й документи від машини віддай, будь добрий, сподіваюся, ти повернешся назад автобусом, за речами приходь завтра, коли я буду вдома. У моїй квартирі тобі одному робити нічого.

Саша намагався заперечити, що Інна його позбавляє зараз не тільки дому, але і роботи, як він буде працювати без машини? На що  отримав заслужену відповідь:

– Машина ж моя, а ми з тобою не в шлюбі…

Рідні зрозуміли цей її крок, знайомим дівчина пояснювати щось просто не стала. Не зрозумів тільки Саша. Все намагався помиритися, зробити незграбну в таких обставинах пропозицію, виправдатися. Слухати його Інна не стала. Навіщо їй все життя утримувати альфонса.