Марина вирішила йти на зустріч однокласників, але спочатку треба було купити плаття. Жінка втягнула живіт і попрямувала до примірочної

Марина рішуче увійшла до магазину. Перед нею стояло складне завдання: треба було купити собі сукню на зустріч випускників. Вона не бачила колишніх однокласників двадцять років, тому мала справити на них незабутнє враження. У її гардеробі зовсім нічого не було.

Її одразу ж оточили продавщиці, але Марина відкинула їхню допомогу і самостійно забродила між рядами з одягом, прискіпливо оглядаючи асортимент.

Набравши в обидві руки потенційні покупки, Марина вирушила до приміричної. Починалася найвідповідальніша пора, і нехай допоможуть їй усі сили всесвіту.

Наряди, що так мило виглядали на вішалках, ніяк не хотіли так само мило виглядати на фігурі Марини. Її пишні форми ніяк не хотіли зістиковуватися із задумами модельєрів.

– Ну хто так шиє! На кого це шиють! – шипіла роздратована жінка, гидливо оглядаючи чергову перспективну сукню, на яку покладала багато надій.

На вішалці воно виглядало дуже елегантно, але на Марині виглядало мало не халатом прибиральниці. Тканина облягала її в стегнах, влаштувавши огидну складку на животі.

Серед речей, які Марина не встигла приміряти, залишилося лише одне плаття. На нього Марина дивилася з надією та побоюванням.

Воно їй шалено подобалося, дуже підходило до її очей, фасон був наче її – глибоке декольте і невеликий розріз на подолі.  Але ця ж сукня викликала і найбільші побоювання. Вона було п’ятдесят другого розміру, тоді як сама Марина мала п’ятдесят четвертий.

– Зараз із цими розмірами немає ніякого порядку, на вигляд воно точно на мене шито, – умовляла себе Марина, несміливо простягаючи руку до сукні. Їй дуже хотілося вірити у диво.

Але дива не сталося. Віроломна сукня взяла її в полон, як тільки вона натягла її на свій пишний бюст. Далі Марина не могла його зрушити ні туди, ні сюди.

Найгірше було те, що вона в ньому навіть не могла опустити руки. Варто їй трохи зрушити їх, як вона одразу чула загрозливий тріск тканини. І налякана цим звуком Марина завмирала.

Повільно минали хвилини, а рішення не надходило. Марина обливалася потом і сльозами, але сукня ні в яку не хотіла відпускати свою легковірну здобич. Марина тупцювала на місці і намагалася кінчиками пальців підчепити ненависну вже їй сукню, але вона ніяк не хотіла піддаватися.

– З вами все нормально? – пролунав за завісою стурбований голос продавщиці.

Марина, яка ще п’ять хвилин тому нізащо не погодилася б розповісти про свою ганьбу, видала нероздільний хрип. Сил боротися із сукнею поодинці в неї вже не було.

– Я заходжу, – попередила продавщиця і відкинула фіранку. – Ви що, застрягли?

Марина хотіла сказати щось їдке, пройтися дедуктивними здібностями дівчини, але вирішила, що зараз вона явно не в тому становищі, щоб хамити.

Дівчина запропонувала їй допомогу, і почала намагатися зірвати з покупниці сукню, проте не досягла успіху. Марина спітніла, тканина підкладки прилипла до тіла і ще щільніше охопила невдалу покупницю.

Пихтіла Марина, якій було жарко, душно й соромно, пихкала і продавщиця. Але сукня не піддавалася. Дівчина покликала собі на допомогу колег вони вже у шість рук намагалися стягнути з Марини ненависну сукню.

– Тільки різати, – винесла вердикт найстарша продавщиця.

– А хто за неї платитиме? – влізла у розмову її колега.

– Хто застряг, той і буде, – буркнула ініціаторка пропозиції.

Марина постаралася прийняти обурену позу, але не в її становищі розважатися таким. Ніхто її обурення не зрозумів, тому довелося дублювати голосом свою незгоду платити за цю сукню-пастку.

Вона заявила, що не купуватиме цю сукню, яка ще трохи і може стати її похоронним саваном. Хтось із продавщиць єхидно помітив, що Марина сама в неї влізла, ніхто її не примушував, а їм з кишені викладати шість тисяч зовсім не хочеться.

Почалася суперечка, під час якої Марина тупала ногами і здавлено хрипіла, але відстояла свою позицію. Вирішено було залишити ідею з розрізанням на крайній випадок.

Продавщиці тягли, намагалися підчепити сукню, навіть думали, щоб змастити Марину якоюсь олією. Але під час чергової відчайдушної спроби зійшлися зірки – Марина видихнула, тканина відліпилася, а продавчині смикнули. Сукня з шелестом залишила свою здобич і залишилася в руках продавщиць.

Ті одразу почали оглядати її на предмет розривів, але їх, диво, не виявилося. Марина в цей час плескала очима і не могла повірити, що її поневіряння закінчилися.

Вона швидко одяглася, кивнула продавщицям на знак подяки і бігом ретирувалася з примірювальної.

Як би не вимотала її ця пригода, Марина була сповнена рішучості саме сьогодні купити необхідну їй сукню, вона не любила відкладати все на останній момент.

Попивши каву і трохи заспокоївши нерви, Марина рушила до іншого магазину. Там були зовсім інші фасони, які сьогодні Марина ще не приміряла.  Її увага загострилася на одній сукні благородного сріблястого кольору. Вона притягувала погляд подобою корсажа на талії.

Сукня була п’ятдесят другого розміру. Марина повагалася, але зняла вішалку з нею, додала до інших сукнь і попрямувала до примірної.

“Все треба міряти, зараз із цими розмірами такий бардак”, – думала про себе Марина, обережно знімаючи з вішалки сріблясте плаття.