Марія Миколаївна була так ображена на доньку, яка не привітала її з ювілеєм, що написала їй гнівного листа. На наступний день зрозуміла, що треба будь що зробити, щоб донька його не прочитала

Одна жінка написала доньці листа. Образилася на те, що дочка не дзвонила і рідко приїжджала. Це давно було, тоді не було інтернету та мобільників. Була пошта. Пошта – синя поштова скринька. І ось у цю скриньку розгнівана і ображена мати сунула конверт із листом.

Вона написала, що думала. І ще додала, що дочка наплачеться. Що в неї також діти, які виростуть і покинуть її. І чоловік піде, та й усе. Таке теж буває. А ще можна захворіти, а до тебе справи нікому не буде. І тоді невдячна дочка зрозуміє, що не можна кидати своїх рідних. І треба хоч би вітати з днем ​​народження! Загалом багато образливого і неприємного написала мати своїй доньці.

А чому? Бо був день народження. І одна сусідка спочатку питала, чи привітала жінку дочка? Чи надіслала щось? Чи, може, приїде на ювілей? Ах, невідомо? Дивно. Як це рідну матір не відвідати? – всяке таке казала сусідка.

Ну ось, жінка в тумані образи написала і надіслала гнівного листа. А потім прийшла до тями. Для чого вона це зробила? З глузду, чи що зʼїхала, збожеволіла? Навіщо написала образливі та злі слова?

А на пошті листа не віддають. Кажуть: мовляв, пішов лист. Жінка тільки вранці здогадалася на пошту піти. Але вже пізно було. Немає листа. Летить із привітом до дочки до столиці. Мамині побажання та образливі слова, ось так!

Так ця мати сіла на потяг і доїхала до Києва. Витратила купу грошей, довелося квиток у спекулянта купити. Доїхала і дізналася, що дочка лежить у лікарні, а зять із двома дітьми метушиться і клопочеться. І просто хвилювати матір не хотіли. Серйозна справа, – і зять не подзвонив, не привітав, так вийшло. А дочка й не могла зателефонувати.

Зять зрадів, що теща приїхала. Навіть сказав про віще материнське серце. “Ви відчули, Маріє Миколаївно, що з Надею справа погана. І приїхали допомагати, дякую вам, я тут ледве тримаюся! Це Надя просила вас не хвилювати!”.

Серце, треба ж. Марія Миколаївна мало не плакала від сорому, але зайнялася одразу онуками та прибиранням. І щодня бігала на перший поверх до поштових скриньок. І отримала власний злий лист. Навіть руки затремтіли, сльози навернулися, коли вона перечитала гидоти, які написала рідній доньці.

Лист Марія Миколаївна спалила. І попросила вибачення за такий вчинок. Вона все робила, щоб допомогти зятю, посидіти з дітьми, обід приготувати та вечерю… І подумки розмовляла з Наденькою. До лікарні до дочки не пускали…

Дочка одужала. І палко дякувала мамі за допомогу, за те, що мама відчула і приїхала. Даремно вони з чоловіком хотіли приховати хворобу. “Що б я без тебе робила, матусю?” – такі слова говорила дочка, а зять теж хвалив і дякував. І все добре скінчилося.

Тому що так розпорядилося життя. Але краще ніколи не писати і не надсилати листи в гніві, в скрутній образі. Зараз ці повідомлення приходять миттєво – іноді нічого вдіяти вже не можна.