«Мамусю, забери мене додому!»

Зараз Яночці сім років і вона навчається в першому класі. Як тільки дівчинка вивчила всі букви, вона вирішила написати листа своїй мамі, яку не бачила вже три роки.

Коли Яні було чотири, вона потрапила в дитячий будинок. Останні спогади дівчинки – це багато людей в білих халатах і мама, що лежить на дивані. А потім маму забрали в лікарню, а саму дівчинку сусідка забрала до себе в квартиру, звідки її і відвезли потім в дитячий будинок.

«Мама, здрастуй! Ти вже виздоровіла? Чому ти не приходиш за мною так довго? Мені погано без тебе. Я тебе дуже люблю. Мамусю, забери мене додому! Твоя дочка Яна »

Дівчинка з листком паперу підбігла до виховательки:

– Галина Олександрівна, Ви не могли б купити конверт і відправити лист моїй мамі?

– Конверт можу купити, Яночка, а ось адреси твоєї мами я не знаю …

Дівчинка замислилася, але швидко зрозуміла:

– А Ви у нашого директора запитаєте, він все про всіх дітей знає.

– Добре, дорога моя!

Яна побігла гратись з дітьми, а Галині Олександрівні раптом стала цікава історія цієї дівчинки. Жінка працювала тут недавно і вирішила розпитати свою напарницю Катю.

– Галь, та тут все досить банально. Батько Яни кинув її матір, коли вона була вагітною. Родичі відвернулися від цієї дівчини, тому довелося їй викручуватися одній. Працювала на двох роботах. Вона, до речі, учителем була: вдень в школі викладала, ввечері в університеті лекції читала, але грошей все одно не вистачало, щоб і за знімну квартиру платити і дочку утримувати. Та, бідолаха, з нею на вечірні заняття ходила, малювала цілими вечорами за останньою партою в аудиторії, або, рідкісний раз, сусідка у себе могла її залишити.

Взялася мати Яни ще й курсові по інтернету ночами писати, а спати то нема коли, ось і не витримало її здоров’я … Одного разу стало їй погано, тиск. Добре, що вдома ще все сталося, на другу роботу збиралася і пішла до сусідки Яну прилаштувати, тут її, бах і хапнуло … Відвезли на Швидкій. Інсульт чи інфаркт, це я вже не знаю точно, але те, що через добу жінки не стало – це факт. Ось чим наша робота нам обертається!

Яну сюди привезли. Перші дні вона не плакала, сиділа тихенько в куточку, тільки потім, коли освоїлася і зрозуміла, що не забирає її мама, ридати почала. Як могли ми її заспокоювали. Ну, не говорити ж правду? А що мати захворіла, вона і сама бачила. Ось і чекає вона її вже три роки, постійно в вікно обертається, що б не робила.

Цю дівчинку навіть два рази удочерити хотіли, гарненька он яка. А вона ніяк на контакт не йде, говорить: не піду ні до кого жити, маму чекаю, вона мене забере …

Галина Олександрівна розплакалася, коли Катя закінчила свою розповідь. Їй було дуже шкода дівчинку …