– Мамо, ти витратила гроші, які тобі не належали – ось це незаконно

З чоловіком ми одружені вже 10 років. За цей час ми виплатили іпотеку на двокімнатну квартиру, купили машину. В нас підростають дві дочки трьох і п’яти років. Три місяці назад я повернулась з декретної відпустки на роботу. З дітьми нам іноді допомагає моя мама.

Зі свекрухою у мене нейтральні відносини. Вона в наше життя особливо не втручається, я її за це дуже поважаю. Єдиною її проблемою є невміння поводитись з грошима. Остання її витівка нас з чоловіком просто приголомшила.

Два місяці тому вона щаслива дзвонить моєму чоловікові:

– Саша, радість-то яка. – Уявляєш: мені тільки що ще раз відпускні прийшли! Премія, напевно. Я обов’язково до вас приїду, не з порожніми руками, зрозуміло. Зараз в банкомат піду, всі грошики зніму.

– Мамо, я тебе не зрозумів? – перепитав  мій чоловік.

– Мені вранці відпускні перевели, я вже зняла сходила. А зараз – ще одне повідомлення прийшло, така ж сума ще раз прийшла. Треба зняти сходити. Страшно їх на карті тримати. А раптом щось трапиться – що я під матрац засуну? Шматок пластику?

– Мамо, навряд чи це ще одні відпускні.

– А що це тоді по твоєму? – поцікавилася Анна Андріївна.

– Мамо, варіантів кілька. Може, у тебе там в бухгалтерії наплутали щось? Ти на роботу дзвонила? Або помилка в банку якась трапилась? А може – збій в програмі. Навіть не думай знімати гроші! І на роботу подзвони!

– Ще чого, буду я на роботу дзвонити. Я, між іншим, в законній відпустці. Їм треба – нехай вони мені й дзвонять. Все, я в банкомат. Даремно зателефонувала тільки. Думала, ти за мене порадієш! – трохи образилася Анна Андріївна.

– Мамо, не треба! Ти ж розумієш, що це – підсудна справа? А якщо банк помилився? Гроші, які ти знімеш, або спишуть у тебе з карти, або стягувати через суд будуть. Ти ж не маленька, повинна розуміти, що чудес не буває і що гроші просто так не з’являються.

– Все, Саша, мені ніколи. Давай! – вона кинула трубку.

– Ох, ця мама. – зітхнув чоловік, прибираючи телефон.

– Щось трапилося? – запитала я.

Чоловік переказав мені їх зі свекрухою розмову. На мою думку – гроші чіпати не можна. Але, оскільки моєї думки ніхто не питав, я розсудливо залишила її при собі.

Анна Андріївна прийшла до нас на наступний день, внучок порадувати за рахунок «звалившихся з неба» коштів. Ми з дітьми вже стояли одягнені на порозі, збираючись гуляти, коли у двері постукали.

– Привіт, мої хороші. Я до вас – з подарунками. – радісно привітала дівчаток Анна Андріївна, проходячи у квартиру.

– Бабуся приїхала! – дочки одразу взялися обіймати гостю.

– А ми – гуляти йдемо. Підеш з нами?

– Ні, мої принцеси. Прогулянка скасовується! Бігом в кімнату, дивіться, що я купила! – Анна Андріївна вручила кожній внучці по важкому пакету.

Дочки схопили дари, скинули взуття і втекли до себе в кімнату, розглядати, що ж їм принесла бабуся.

– Ви все-таки Сашу не послухали? – запитала я у свекрухи.

– Ось доживе син до моїх років – може і буду слухати. – з посмішкою відповіла жінка. – Мої гроші – куди хочу, туди й витрачаю.

Анну Андріївну ми провели через пару годин. Дочки подякували бабусі за подарунки та почали знову збиратися на прогулянку.

Минулого тижня Анна Андріївна знову прийшла без дзвінка. Четвертий раз за останній час. Мабуть, це починає в неї входити у звичку. Стогнати свекруха почала з порога:

– Ой, синку, що ж таке діється щось? Вони сказали, якщо я гроші не поверну, вони знайдуть причину, щоб мене звільнити! Олена Федорівна, бухгалтерка наша, значить, помилилася, а винна чомусь я? Схаменулися, теж мені, ще б через рік з мене гроші трясти почали! Я в суд піду, якщо мене звільнять! Це незаконно! Олена Федорівна сама мені сказала, що офіційно вони зробити нічого не можуть. А добровільно я їм ні копійки не віддам! Жити-то я на що тоді буду?

– Мамо, ти витратила гроші, які тобі не належали – ось це незаконно. Хоча я тебе просив зателефонувати на роботу. По-людськи, ти не права. Ти повинна повернути гроші. Якщо погрожують звільненням – все одно звільнять, привід знайдуть і ніякий суд тобі не допоможе. А тобі до пенсії три роки. Де ти зібралася роботу шукати у твоєму віці? – Саша почав пояснювати все своїй мамі.

– І ти туди ж? – засмутилася Анна Андріївна. – З чого я їм поверну? Я – після відпустки! Де я тобі візьму 7 тисяч? Де?

Саша дав гроші своїй мамі. Тільки для того, щоб її не звільнили. У нас сусідці – 51 рік і нормальну роботу вона шукає вже рік, а то й більше. Поки тривають пошуки – вона працює вахтером в сусідньому будинку. І все намагається знайти хоч що-небудь нормальне. Чоловіка у подруги скоротили, він пів року в пошуках. Якщо навіть молодь відчуває труднощі з працевлаштуванням, то що вже говорити про людей передпенсійного віку?

Коли Анна Андріївна радісно ховала гроші в гаманець, а 7 тисяч – досить велика сума для нашої сім’ї, я у неї запитала:

– І Ви навіть спасибі не скажете?

– За що? Я, якщо ти забула, і на твоїх дітей теж ті гроші витратила. За що ти хочеш почути подяку? – відповіла Анна Андріївна і пішла.

Подумавши на дозвіллі, я прийшла ось до якого висновку: та й чорт з ним, з повною відсутністю подяки, звикнути б вже давно пора. А ось якби Саша не дав гроші своїй мамі і її б звільнили, то Саша б точно свою маму не кинув. І сіла б вона до нас на шию, а може, і взагалі до нас би жити заявилася – таке теж можливе. Так що, це ж скільки нервів мені ці 7 тисяч заощадили?