– Мамо, не дави. До шлюбу треба бути готовим. Нічого форсувати події. Нам же добре разом, у нас серйозні стосунки, а жити разом постійно він мені не пропонує

Яні, дочці Лариси Анатоліївни у вересні виповнилося 30 років. Давно позаду інститутські роки й навіть початок кар’єри, яку дівчина впевнено робить, зростає по службі, отримує непогану зарплату, купила машину, частенько возить маму по її справах. От тільки заміж дочка ніяк не вийде.

– І власне житло вже є, – каже Лариса Анатоліївна, – студію, що залишилася їй від батька, Яна поміняла на двокімнатну з доплатою, ремонт зробила, гроші відкладає, а от з особистим життям – біда.

– Ну такий імпозантний чоловік поруч з нею, – розповідає подруга Лариси, – йдуть, якісь пакети несуть, вино вибирали. Прямо пара.

– А толку, що пара? – запитує Лариса Анатоліївна, – Яна з цим Дмитром уже 4 роки зустрічається. І що?

Спочатку Лариса Анатоліївна за дочку раділа: все ж серйозні відносини, хлопець вартий дочки, непогано заробляє, є своє житло, симпатичний, не був одружений, немає дітей. Здавалося б: одружитеся і буде вам щастя. Але чим далі, тим більше розчарувань відчувала мама Яни.

– На вихідних вони разом, – розповідала вона подрузі, – пару раз в тиждень Яна у нього ночує, відпочивати разом їздять пару раз на рік на тиждень. І все. Ні спільного побуту, ні планів, ні заяви в РАЦС.

Лариса Анатоліївна років зо два тому запитала дочку про наміри Дмитра, збирається він їй робити пропозицію чи ні?

– Мама, – відповіла дочка, – не дави і я не хочу тиснути на Діму. До шлюбу треба бути готовим. Нічого форсувати події. Нам же добре разом, у нас серйозні стосунки, а жити разом постійно він мені не пропонує.

– Ну, – сказала Лариса Анатоліївна доньці, – натякни. Тобі вже років скільки? Дітей пора народжувати, якщо ти, звичайно, їх хочеш. А не зрозуміє натяку, так поговори серйозно. Може він не хоче ні сім’ю, ні дітей, або хоче, але не розглядає тебе як дружину. Відповість ні, так хоч час втрачати не будеш.

Яна і сама вже думає, що їх необтяжливий роман занадто мляво розвивається. Діма ще й старший за неї на 3 роки, начебто перевірено: вони один одному підходять, є почуття, їм комфортно. Але ось заповітне кільце Діма дарувати не поспішає.

– Яна все розуміє, – продовжує Лариса Анатоліївна, – їй дітей хочеться. Одного разу спробувала вже було і поговорити з ним, але він віджартувався, а віз і нині там. І сам не одружиться, і не відпускає. Моя бідолашна дочка зовсім змучилася, ще небагато часу і вона зовсім собі нікого не знайде, або тільки розлучені з проблемами на її долю залишаться.

Лариса Анатоліївна не може вже спокійно дивитися на Дмитра, скоротила всі спільні посиденьки, не кличе його в гості: боїться зірватися і засмутити дочку, якій і так не солодко.

– Треба ж, – каже знайома, – як не пощастило дівчині. Розумниця, красуня, а так невдало вляпалася. Ні туди, ні сюди. Це гірше нікуди, раз на такому повідку її Діма тримає: начебто і не відпускає, але й до вівтаря не кличе. Може їй вже завагітніти, підштовхнути, так би мовити …

– Пропонувала я їй, – каже Лариса Анатоліївна, – Яна вважає, що так вийде зовсім негарно. Та й раптом вона його зовсім злякає?

– Та вже краще злякає, – не погоджується знайома, – ох, правда, тоді вже точно залишиться матір’ю-одиначкою. Халепа і не знаєш, як  бути …

Як вважаєте, чи варто витрачати час на такі відносини, як у Яни й Діми?

Або дівчині вже давно пора поставити питання ультиматум: або розлучаємося, або робимо наступний логічний крок в напрямку РАЦСу? Краще вже чесно розлучитися, ніж тішити себе примарними надіями на шлюб з чоловіком, який до цього все ніяк не готовий?