«Мамо, а ти мене теж в дитячий будинок віддаш?»

Мою дочку звати Катя, а її подругу Даринка. Вони дружать вже кілька років. Спочатку були в одній групі в дитячому садку, потім і в школі потрапили в один клас. У нас повна сім’я середнього достатку, а ось у Даринки була тільки мама, та й та не путня.

Те, що моя дочка дружить з дівчинкою з неблагополучної сім’ї ніколи не викликало у мене негативу, тому що Даринка дуже скромна, тиха і не розпещена. Я, навпаки, знаючи про ситуацію в її родині, намагалася посмачніше нагодувати дівчинку, купувала їй теж всякі дрібні дрібнички типу резиночок-заколочок, коли своїй брала.

У подробиці того, як живуть Даринка з мамою я ніколи не вдавалася, поки не стався один випадок. Моя дочка повернулася зі школи вся в сльозах. Ну напевно погану оцінку отримала, подумала я. Катя сиділа мовчки в своїй кімнаті і розповідати мені ні про що не хотіла.

Я і так і сяк намагалася завести розмову, але дитина на контакт не йшла. Пообідала дочка теж мовчки, сама зробила уроки, прибрала в кімнаті без нагадування і навіть не попросилася гуляти. Така поведінка мене насторожила.

Катя мовчала ще два дні і я забила на сполох. Після її повернення зі школи, я повідомила, що зараз ми підемо до психолога, який допоможе нам. Тут Катя кинулася мені на шию, знову розревілася і тихо запитала:

– Мамочко, а ти мене теж в дитячий будинок віддаси?

Я просто остовпіла від такого питання … Який дитячий будинок? Навіщо? Чому?

І дочка, схлипуючи, почала мені розповідати про те, що її кращу подругу Даринку мама здала в дитячий будинок. У школу вона тепер не ходить, а хлопці в класі говорять, що так сталося, бо Даша просила маму допомогти їй з уроками, погано прибирала в будинку і занадто багато розмовляла. А потім до них прийшли якісь люди, напевно, психологи, поговорили з Дашею і забрали її в дитячий будинок.

Я притискала дочку до себе з усієї сили і теж плакала. Мені довелося довго переконувати свою дівчинку, що вона молодець і нікому ніколи я її не віддам. Раптом мене осяяло:

– Катя, а підемо відвідаємо Даринку в дитячому будинку?

Дочка відразу перестала схлипувати і ми почали швидко збиратися. Зустріч подружок складно описати словами, це були радісні обійми і нескінченні розмови. Поки дівчатка спілкувалися, мені вдалося поговорити з працівницею дитячого будинку.

Вона мені розповіла, що мати Даринки не тільки сильно випивала, але і била дочку, небайдужі сусіди кілька разів скаржилися в органи опіки і тепер матір чекає суд щодо позбавлення батьківських прав. Даринка залишиться в дитбудинку, бо родичів, які бажають взяти її під опіку, немає, та їх і взагалі у дівчинки немає …

Я дуже сильно люблю свою дочку і заради неї готова полюбити чужу дитину, тому я вмовила чоловіка і ми оформили опікунство. Катя і Даринка щасливі, що тепер живуть разом, а вже які вони у мене слухняні! Помічниці в усьому!