Мамі мого хлопця його колишня дружина не дозволяла дзвонити синові на день народження

Кілька років тому я зустрічалася з одним чоловіком. Він був досить симпатичним, працював головним архітектором в будівельній компанії та був досить цікавим співрозмовником. До мене він вже був двічі одружений, але сімейне життя у нього не склалося. Дітей від колишніх дружин у нього теж не було.

Одного дня  він запросив мене відзначити його день народження в ресторані. Я погодилася, купила подарунок і приїхала. Сиділи, їли, розмовляли, нам було дуже добре. Тут йому зателефонувала мама. Він почав дякувати їй за привітання, а мене наче осяяло – у неї ж теж свято!

Я пошепки попросила дізнатися, що робить його мама, Тарас запитав, передав її відповідь – телевізор дивиться. Він закінчив розмову, я запропонувала купити квіти й торт та поїхати її привітати. Тарас сам подзвонив мамі та попередив, що ми приїдемо.

Коли я вручила їй букет і привітала з днем ​​народження сина, вона розчулилася і розплакалася. Потім, коли ми пили чай з тортиком, вона розповіла мені про колишніх дружин Тараса. Як вони забороняли їй не тільки приїжджати на його дні народження, навіть дзвонити з привітаннями було не можна. Типу, це мій чоловік, у нас сім’я, відвали, свекруха.

Я було шокована: як так? Проміняти маму, найближчу в житті людину, на спідницю? Тоді я зрозуміла для себе одну річ: Тарас – не чоловік, а ганчірка. Куди жінка потягне, туди він і піде. Мені навіщо такий безхарактерний екземпляр?

З Тарасом ми розійшлися, зате з його мамою, Іриною Вікторівною, іноді спілкуємося. Не як подруги, але як хороші знайомі. Вона адекватна людина, чесне слово, без різних загонів і любові до повчань. Просто Тарас завжди вибирає один і той же типаж жінок – жорстоких, егоїстичних, вічно правих, тих, які прогинають всіх навколо під себе. Ми б з ним точно не вжилися: йому потрібна не дружина, а генерал в спідниці.

Ось і зараз: Тарас знову одружений, у нього з’явилася дитина, але Ірині Вікторівні не можна бачити внука – їй невістка заборонила, а Тарас підтримав рішення своєї дружини. Ми з нею бачилися вчора, в його день народження, це вже якась традиція. Ірина Вікторівна при мені зателефонувала синові. Трубку взяла його дружина і відповіла, що вони в ресторані, Тарас приймає привітання, йому ніколи, а Ірина Вікторівна нехай передзвонить завтра.

Вона сиділа і плакала. Тільки якщо в нашу першу зустріч вона плакала від щастя, то в цю – з горя. Я, як могла, її заспокоїла.

– Знаєш, як мені шкода, що у тебе з ним нічого не вийшло? – зітхнула Ірина Вікторівна, нарікаючи, що не вийшло у неї виростити хорошого сина.

Хочеться вірити, що син Тараса потім точно так само буде поводитись зі своєю матір’ю. Шкода її, до сліз шкода. Ось всі лають свекрух, а самі як себе ведуть?

Як можна не запросити на день народження чоловіка жінку, яка його народила? Як можна не передати йому трубку і сказати зателефонувати потім? Добре, що я не пов’язала з ним своє життя. Навіщо мені такий підкаблучник?

З іншого боку, зате у мене була б сама класна свекруха на світі. Як знайти той ідеальний варіант – хороший чоловік при чудовій свекрусі? Є такі? Або треба залишити надію на таку удачу?