-Мама виростила нас одна, вона заслуговує тепер найкращого. Ми не будемо їй купувати всякий непотріб…

Марина та Ірина близнючки. Зараз жінкам по 33 роки. І зовні вони дуже схожі, і професії у них однакові, а ось після закінчення інституту їх життя стало сильно відрізнятися.

Марина вийшла заміж за рядового інженера, зараз у них з чоловіком син і дочка, квартира в іпотеці, на рахунку кожна копійка, яку або на дітей витратити, або в банк віднести. Продукти по акціях купують, речі на розпродажах, бюджет досить обмежений, хоч і зарплати в них досить пристойні.  Ніякі позапланові витрати для них неприйнятні.

Ірина з заміжжям не поспішала, а у 28 років, коли у сестри було вже двоє дітей, раптом вийшла заміж за дуже багатого чоловіка. Її обранець був уже раніше одружений, від першого шлюбу є доросла дочка. З Іриною у нього різниця у віці в 17 років.

Заміжжя Ірини якраз співпало з виходом на пенсію їх мами Валерії Василівни. Саме тоді й почала Ірина політику, що мама на пенсії тепер, мамі потрібно допомагати. Але пенсія у неї цілком пристойна, голодувати не буде. Але Ірина твердо сказала: будемо мамі давати грошей. Тільки порівну.

А порівну у Марини не виходить. Сестра немов спеціально заламує непідйомні для Марини суми. Їй же не важко, сидить, не працює, син з нянею. У грошах чоловік Ірину, яка подарувала йому довгоочікуваного спадкоємця, не обмежує. Взяла у нього на кишенькові витрати та без проблем 5 тисяч мамі виділила. А Марині, щоб знайти у своєму мізерному бюджеті ті ж 5 тисяч,  треба віддати дві третини зарплати.

– Наче знущається, – скаржиться Марина, – купить мамі дорогі чоботи й вимагає рівно половину їх вартості. А можна було б і більш бюджетний варіант знайти й за якістю нічим не гірший.

– Мама виростила нас одна, – як мантру повторює Ірина, – вона заслуговує тепер найкращого. Ми  не будемо їй купувати всякий непотріб!

Ну без питань, хто з дітей має великі можливості, той і допомагає більше. Маринка раніше сама до мами завжди бігала: укол поставити, прибирання сезонне зробити в домі. На щастя, живе відносно близько.  А тепер мамі уколи ставить медсестра, прибирання робить найнята прибиральниця,  а половину грошей я повинна віддати за це сестрі. А навіщо? Я б сама прекрасно все зробила, кому треба в очі пил пускати.

– Але найприкріше, – розповідає Марина, – мама за ці роки вже звикла до цього. Забула і ціну грошам, просто купається розкоші. А ми планували з чоловіком іпотеку закрити раніше, але не виходить, за Іриною тягнемося.

Мама сама нічого не вимагає, але продуктам, принесеним Мариною і купленим по акції вона вже не радіє: найдешевше, суцільні сурогати та хімія.

– Іринка мені все привезла з нормального магазину.

Минулого року між сестрами трохи до війни не дійшло. Ірина вирішила мамі дачу купити, щоб влітку мама квіточки вирощувала і з онуками на природі час проводила. Пропонувала Марині взяти кредит, щоб порівну вкластися в покупку. Але для Марини це абсолютно неприйнятно. В результаті купила дачу Ірина одна: чоловік грошей дав. Оформила дачу на себе, це справедливо.

Якось в суботу Марина приїхала з дітьми, допомогти прополоти, щось вдіяти. Збиралися ночувати залишитися, а ввечері приїхала сестра.

– Я мамі дитину привезла, сама тут теж переночую, – сказала Ірина, – так що тобі з дітьми спати ніде. І так би мовити, я за дачу платила, мені й музику замовляти.

Марина побігла на останній автобус. Найприкріше для неї те, що мама ні слова на захист не сказала. Мовчить, погоджується з Іриною. І на словах все тільки: Ірочка, донечка, розумниця, турботлива моя.

– А якщо Ірочка залишиться без чоловіка? – каже Марина, – гаразд, дача на ній, а більше  нічого! Все майно у її чоловіка на підставних осіб, на колишню дружину і дочку. Син-то маленький зовсім, його ще не подумали ні власником нерухомості зробити, ні співвласником бізнесу. Як тоді Ірина заспіває?

Це, звичайно, з області припущень. А поки тільки образа і на сестру, і на маму. Яка одного разу нетактовно дорікнула Марині:

– Ось Ірочка мені допомагає, як хорошій дочці й належить. А ти що? Нічого було за жебрака заміж бігти. Ти себе якось забезпечити не можеш.

– Забула мама, – плаче Марина, – як ми росли, як на двох у нас з сестрою були одні вихідні туфлі та сукня. Як поки Ірочка життя своє влаштовувала, я з нею в лікарні після операції жила. Спала сидячи на стільці, а зять-жебрак їй супчики дієтичні возив 3 рази на день.

Невже гроші здатні зіпсувати навіть розумну, дорослу людину? З сестрою все зрозуміло: вона показує перед Мариною свою перевагу. Але чому так себе веде мама? Адже саме Марина була довгі роки поруч, дбала про здоров’я, допомагала по дому.