Мама вимагає написати затовіт на племінників та категорично проти моїх планів…

Марії 42 роки. Свій останній день народження жінка зустріла вже в статусі розлученої жінки. Чоловік, найрідніша людина з яким вони разом були зі шкільної лави, який боровся за те, щоб стати батьками пліч-о-пліч з дружиною протягом декількох років, здався. За 18 років шлюбу в них так і не вийшло народити дитину.

– Я його за це не звинувачую, – каже Марія, – дітей не судилося народити мені, ми все пройшли: і передчуття, і розгубленість, і надію, і відчай, і смиренність.

Але так склалося, що у нього все вийшло. Тепер у колишнього чоловіка є своя маленька дочка.

– Так можна було взяти всиновити дитину, – згадує Марія, – коли стало ясно остаточно, що своїх нам не судилося мати, я запропонувала такий варіант, точніше 10 років пропонувала – ні в яку.

Як не дивно, Антона, чоловіка Марії в небажанні прийняти в сім’ю чужу дитину активно підтримувала сім’я жінки. І мама, і молодша сестра Оксана. Чому? А все просто: щоб Марія не йшла з дітьми на лікарняні, не переривати кар’єру на декрети, непогано просунулася по службових сходах. Були й поїздки закордонні, і квартира з гарним ремонтом, і машина нова, мінялася кожні 3-4 роки.

Оксанка молодший за Марію на 7 років,  зараз їй 35 років, у неї троє дітей від двох колишніх чоловіків, жоден з яких зараз не допомагає їй ростити потомство. Живе Оксана з дітьми у квартирі їх батьків і бездітна, але багата сестра була справжньою опорою сім’ї.

– Ну і не біда, що тобі діток Бог не дав, – примовляла мама, – забираючи черговий транш від старшої дочки. У тебе племінників троє, грайся, якщо є таке бажання.

– А вже, як вони тебе люблять, – твердила сестра, якій Марія оплачувала покупку одягу для малюків, їх гуртки, ліки, іграшки та гаджети, – мене вони так не люблять, як свою любу тітоньку.

– Я ж бачила, – визнає Марія, – що це явне підлабузництво. І племінники не могли мені замінити свого рідного сина або дочку. Я вже не кажу, що для Антона вони й зовсім були просто дітьми сестри дружини. Але мій внесок в сімейний бюджет був більшим, ніж чоловіка, та й він жодного разу не скнара, так що ми  допомагали Оксані часто.

Після того, як з’ясувалося, що Марія ось-ось залишиться одна, мама запропонувала оформити заповіт на майно на користь дітей Оксани.

– Мамо, – сказала тоді Марія, – мені 41 рік, я не збираюся раптово вас залишити. Навіщо? Антон ні на що не претендує, розписку написав.

– Ну, а кому тобі ще своє добро залишати, – підтримала маму Оксана, – найближчі твої рідні – це племінники.

Але Марія, яка хоч і допомагала родині сестри, потай після того, як від неї пішов чоловік, плекала іншу мрію: тепер вона теж зможе стати мамою. Марія збирала документи на усиновлення дівчинки Каті, якій було 2,5 роки.

– Довгі роки Антон був проти, – радіє Марія, – а тепер все у нього склалося і в мене складеться. У декрет я не піду. Звичайно, працювати з такою інтенсивністю мені буде складно, але у мене вже є домовленість я нянею, так що і матеріально я дочку зможу забезпечити.

– Що ти придумала, – обурилася мама, – Оксаниному молодшому 4 роки. Забирай і виховуй. Це ж чужа кров, невідомі гени, ти зараз їй всю себе віддаси, а вона виросте і хвостом вильне.

– А Оксанин молодший зі зрозумілими генами? – запитала маму Марія, – З другим чоловіком, пам’ятається, сестра розлучилася через його пияцтва. Та й що це таке? Забирай і виховуй? У нього є батьки, він не лялька. Сьогодні забирай, завтра поверни на місце, та ще не так виховала, не так любиш? Я хочу свою дитину і це вже не обговорюється.

Мама сказала Марії, що у неї є троє рідних внуків, а четвертого, тим більше чужого – їй не треба, що Марія має намір погіршити становище рідних племінників, яким після удочеріння Каті не світить  спадок тітки.

– Так гірко стало, – зізнається Марія, – а хіба я повинна була щось племінникам залишати? Хіба Оксанка для мене дітей народжувала? Так, допомагала.  З чоловіком зрозуміло, а від мами та сестри я не очікувала такого. Але рішення свого не зміню.

– Запам’ятай, – сказала Оксана недавно, – у мами троє внуків, а у моїх дітей немає двоюрідних сестер. Ми думали, що ти моїх дітей щиро любиш, а ти прикидалася?

–  А в чому прикидання? – дивується Марія, – В тому, що хочеться жінці мати свою дитину і виховувати її так, як вона вважає за потрібне? У тому, що з рук сестри спливає значний грошовий куш? У тому, що я не зобов’язана нести відповідальність за те, що сестра вирішила народити трьох дітей?