Мама все плачеться, що за квартиру і платити дорого, і така велика їй не потрібна, але міняти свою трьохкімнатну на нашу однушку відмовляється

Я ніяк не можу зрозуміти свою маму. Вона постійно плачеться, що квартира, в якій вона живе, для неї надто велика, та й комунальні платежі виходять дуже великі.  Але коли я пропоную їй варіант, як вирішити ці проблеми, вона незмінно відмовляється, причому найчастіше у різкій формі. Тож я не розумію сенсу її скарг.

А пропоную я мамі обмінятися квартирами. У нас із чоловіком є ​​однокімнатна квартира, за яку ми вже виплатили іпотеку. Там гарний ремонт, уся техніка, меблі. Варіант “заїжджай і живи”.

Комунальні платежі досить скромні, особливо якщо враховувати, скільки мама платить за свою квартиру. Якщо мама за житло платить близько семи тисяч, то ми з чоловіком віддаємо за місяць тисяч дві.

До того ж, квартира не на відшибі, там і своя поліклініка поряд, і зупинка транспорту близько, і магазини, і аптеки, і парк. Тобто для життя є все.

Звичайно, від центру, де мамина квартира, далеко, але що їй той центр? На роботу вона не ходить, на всякі розважальні заходи також.

Якщо раз на місяць із подружками кудись збереться, то там і доїхати не проблема. Від нашої квартири до центру ходить автобус. Причому в нас кінцева зупинка, завжди сісти можна.

Загалом, для пенсіонерки, яка постійно плачеться через непідйомну комуналку та надто велику квартиру, варіант відмінний.

Якби мама вирішила помінятися з нами квартирами, це зняло б і наші з чоловіком проблеми, бо у нас маленька дитина, яка ходить у садок.

Син росте, тому в однушці скоро буде тісно, ​​у нас стоїть завдання накопичити на перший внесок, взяти в іпотеку більшу квартиру, щоб у дитини була своя кімната. Але справа ця не швидка, і я на лікарняні часто ходжу, та й у чоловіка на роботі не найкращі часи. Тож накопичення йдуть зі скрипом.

Варіант обміну вирішив би всі проблеми як мамині, так і наші. Я вважаю, що це був би рівнозначний обмін, бо наша квартира зі свіжим ремонтом та обладнана за останнім словом техніки.

А от у мамину квартиру, якщо ми в’їдемо, то треба буде робити ремонт, причому глобальний. Ми їй кілька разів пропонували, але вона тримається за шпалери, які вони ще з батьком клеїли, і нічого не хоче міняти.

Хоча, знову ж таки, що дивно, часто дивиться всякі сторінки з дизайнами інтер’єрів і зітхає. Іноді надсилає мені картинки, коментуючи, що так було б чудово відремонтувати квартиру. Але як тільки розмова заходить про те, щоб перейти від слів до справи, вона знову починає бурчати, що їй і так добре, ось пoмре, можемо робити, що захочемо, а поки що вона тут буде свої порядки встановлювати.

Чоловік уже сказав, що в мене мама, як собака на сіні, сама не їсть, і іншим не дає. Ще ці її постійні скарги.

Не знаю, навіщо вона так робить. Не те, щоб я хотіла вирішити свої проблеми за рахунок мами, вже була іпотека, знаємо, що це впораємося і вдруге.

Просто хочеться нарешті зрозуміти, що їй потрібно, щоб вона вже заспокоїлася. Ремонт вона не хоче, але постійно зітхає на гарні картинки. Переїжджати вона не хоче, хоча квартира надто велика та дорога для неї.

То навіщо мені мозок виносити постійно? Якщо вона на щось натякає, то робить це якось неправильно, чи я не розумію її натяків. Але всі її скарги вже дратують не лише чоловіка, а й мене. Слухати вже сил немає. Ця проблема має рішення, але мама нічого вирішувати не хоче, вона хоче скаржитися і далі.