Мама спочатку “подарувала” квартиру мені, а тепер вселила туди сестру. Я її ще й утримувати повинна

Мама вчинила дуже некрасиво, хоч і у своєму репертуарі. Для неї завжди було важливо, що про неї подумають ліві люди. Тому спочатку вона на весілля розщедрилася на “подарунок” у вигляді квартири для мене, щоправда, документи так і не оформила, як годиться, а потім на правах власниці вселила в цю квартиру мою молодшу сестру. зваливши турботи про неї на наші з чоловіком голови.

Я родом із селища під столицею, там і жила до кінця школи. Вступала вже у столиці, а щоб не мотатися додому та не витрачати по чотири години на день на дорогу, оселилась у гуртожитку. Поклавши руку на серце, додому їздити і не хотілося. Нічого хорошого на мене там не чекало.

Нашу сім’ю назвати зразковою можна лише на перший погляд. Начебто все гарно виглядає: мама, тато і дві доньки, одна студентка, друга школярка. Батьки працюють, мама у нас дрібна чиновниця, тато працював водієм у магазині. Але особливої ​​близькості між нами ніколи не було.

Мама завжди була на думці, сестру народила пізно, у нас різниця майже десять років. Тато теж затятим сім’янином не був, вільний час вважав за краще проводити в гаражі, на риболовлі, у крайньому випадку вдома на дивані перед телевізором. Мною та сестрою не займався, бо завжди хотів сина. Мама ж більше уваги приділяла роботі та громадській діяльності, ніж сім’ї. Ми з сестрою через різницю у віці теж не спілкувалися близько. Ось така на вигляд зразкова сім’я, де кожен сам по собі.

Саме тому мене не тягнуло до батьківського дому, коли я його покинула. У столиці у мене жила бабуся, її я відвідувала раз на тиждень. Там можна було попратися, поїсти смачних бабусиних пирогів і прийняти ванну. Ну і я допомагала бабусі за можливості.

Коли я навчалася на четвертому курсі, бабусі не стало. Мати тоді квартиру вирішила здавати, бо гроші зайвими не бувають.

Після вишу я вийшла заміж за колишнього однокурсника Толіка. Він сам був місцевий, і передбачалося, що після весілля ми якийсь час житимемо з його батьками, а потім накопичимо на своє житло. Але мама вирішила зробити гарний жест. Вона під час свого привітання заявила, що дарує нам із чоловіком квартиру. Йшлося про ту, яка дісталася їй від бабусі.

Крок був несподіваний, але мама завжди жила за принципом “хороший понт дорожчий за гроші”. Тому й зробила такий подарунок, урочисто передавши мені ключі. Щоправда, потім шепнула, що там ще місяць житимуть квартиранти. Але місяць пожити із свекрами було не так страшно, як кілька років.

Хоч слова про подарунок пролунали, але переоформлювати документи мама не поспішала. Усе в неї були справи важливіші, а потім вона заявила, що я дістала її вже своїми вічними нагадуваннями, і якщо я не відчеплюся, то вона взагалі нічого оформляти не буде.

Одним словом даремно я на квартиру поласувала, не бачити мені її. Вирішили ми з чоловіком збирати на своє житло, як і планувалося спочатку. Але в наші плани втрутився декрет. Народила я за два роки після весілля. Звичайно ж, ні про які накопичення вже не йшлося. Стояло інше завдання – вижити.

Мені залишався ще рік до виходу з декрету, коли мені на голову впала молодша сестра. Просто одного прекрасного дня вона без попередження виникла на порозі квартири з валізою.

– Я поступати приїхала. Мама сказала, що житиму я тут, – заявила сестра і зажадала виділити їй кімнату.

Дзвінок мамі підтвердив, що все так і є.

– Сестрі треба вчитися, а де вона по-твоєму жити повинна?

– У гуртожитку, як і я колись жила! У мене вдома маленька дитина, чоловік. Ти мені взагалі це квартиру подарувала! Так, млинець, ти навіть не попередила, що вона приїде!

– У мене дві дочки. Чому я маю все тільки тобі віддавати? Це моя квартира, я з чого тебе попереджати має про щось? – здивувалася мама.

Нормально вигадала! Головне красиво сказати, що квартиру даруєш, а далі вже хтось перевірятиме?

– До того ж зараз із гуртожитками взагалі велика проблема. Тож або знімати їй житло, або вона житиме в тебе. Нам їй навчання оплачувати, нема на що квартиру знімати. Тож уживайтеся, ви ж сестри.

З сестрою, з якою я ніколи особливо не спілкувалася, і яка зараз має найскладніший період. Чудовий план! Начебто в мене інших проблем немає в житті.

Довелося терміново звільняти кімнату для сестри. А потім почалося пекло. Її не влаштовував шум від дитини, я шаленіла через її нічні шарахання по квартирі, тому що вона гупала дверима, шуміла на кухні, дивилася фільми допізна. Вже не кажу про те, що змусити її помити посуд просто неможливо.

Відкриттям ще стало, що грошей на утримання мама мені відправила. Вона дала їх сестрі, та успішно їх промотала, а тепер харчується за наш рахунок.

– Тобі тарілки супу для сестри шкода? – обурилася мама, коли я розповіла їй про ситуацію, що склалася. – не думала, що ти така…

Якби тарілкою супу все обмежувалося! Але сестра, як сарана, вночі під’їдає все, що було з запасом на завтра.

– А з якої радості я маю її утримувати? Навіть не я, а мій чоловік, я зараз у декреті.

– З такої, що ви живете у моїй квартирі! Навчіться бути вдячними!

Ми з чоловіком порадилися і вирішили, що час, що залишився до виходу з декрету, поживемо у свекрів. Так воно вийде дешевше у всіх планах. Мама ж як хоче розбирається і з сестрою, і з квартирою. Мені такі подарунки від неї більше не потрібні. Наступного тижня з’їдемо вже. Мамі я нічого не говорила, хай буде сюрприз.