Мама раптово приїхала з речами. Каже, що житиме з нами, бо свою квартиру вона продала

Моя мама завжди була екстравагантною жінкою, але тут вона навіть себе переплюнула. Це треба було здогадатися, щоб тишком продати свою квартиру і впасти нам з чоловіком на голову. І ось вона я, як хочете, так і розумійте. Я сама з нею не уживаюся, а вже чоловік і поготів. Другий тиждень обидвоє в шоці.

Я переїхала із сусідньої області одразу після школи. Тут вступила, вчилася, влаштувалася працювати, знайшла кохання і вийшла заміж. У своє рідне містечко повертатися не хотілося. Там у мене залишилася мама, жінка більш ніж самодостатня. Вона і працювала, і в самодіяльності брала участь, і з подругами кудись по гриби ходила, на своїй дачі копалася. Жила повним життям, так би мовити. Тато пішов рано, тому дуже довго ми жили з нею удвох.

Характер у мами не цукор. Все говорить у вічі, не замислюючись про доцільність і наскільки людину це ображає. Розпорядок дня дотримується свята, всіх намагається прогнути під себе, бо є дві думки – її та неправильна. У старших класах я вже дні вважала, коли зможу пожити сама, бо існувати за маминими правилами було дуже напружено.

Після мого весілля мама кілька разів приїжджала у гості. Тоді ми жили ще на орендованій квартирі. Перший раз чоловік доблесно пережив зі мною маминий приїзд, але вдруге вже не витримав і під приводом нестачі спальних місць тимчасово перебазувався до свекрухи.

Та я сама після її приїздів ще місяць приходила до тями. Тихо мама розмовляти не вміє, навіть коли вона просто спілкується, відчуття таке, що на тебе кричать. Вставати вона звикла о пів на шосту, і з цього моменту її зовсім не цікавило,  о котрій встають інші. Навіть у свої законні вихідні доводилося підніматися в таку рань, бо спати під мамин тупіт, ляскання холодильника, гуркіт чашок та шум телевізора було просто нереально.

Я тоді на чоловіка навіть не образилася, коли він вдруге не став залишатися зі мною та мамою. На його місці я б вчинила також. Зятю мама спуску не давала, як і мені. Докопувалась до кожного кривого цвяха, чи крана, який капав. Висловлювалася бурхливо, часто й неодноразово. Я до такої її поведінки була готова, а от чоловіка пройняло.

У гості до мами я теж їздила сама. Такі поїздки найбільше нагадували трудові повинності, бо їхати не хотілося, але доводилося, бо допомагати таки треба, мама не молодшає.

Я маму люблю, але вона із людей, яких любити, постійно перебуваючи поряд дуже і дуже складно. Вона як ліки – у день по чайній ложці її приймати корисно. Через дні чотири щільного спілкування хочеться вити вовком і кидатися на стіни.

Два роки тому ми із чоловіком купили квартиру. Без іпотеки не обійшлося, зате є своє, постійне. Взяли двієчку, щоб після народження дитини не тіснитися всім в одній кімнаті. Стали облаштовуватися.

Мама в гостях у нас була лише один раз. Все розкритикувала, звичайно, але тоді ми з чоловіком були в ейфорії від покупки власного житла, тож уваги не звернули. Після цього мама більше не приїжджала, спочатку їй було ніколи, а потім їздити вже було страшно, все-таки людина похилого віку.

Три місяці тому мама телефоном розповіла, що її випроводили на пенсію, саме випроводили, бо вона ще попрацювала б, але молодим скрізь у нас дорога, її попросили не затримувати місце. Це було сумно, звичайно, але в неї залишилися город, подруги та самодіяльність. Це я так гадала.

Місяць тому мама поставила мене перед тим, що скоро приїде. Ми з чоловіком зітхнули, він розумів, що в двобої відмазатись нестачею місця у нього не вийде і зажурився. Я ж була налаштована оптимістичніше, але відчувала змішані почуття. Я і скучила, і розуміла, що радість зустрічі швидко переросте у втому.

Зазвичай вона приїджала без нічого. А тут приїхала з трьома величезними сумками. Чоловік навіть занепокоївся та уточнив, наскільки теща завітала. Виявилося, що питання було без сенсу. Відповідь на нього ми дізнались ввечері за столом.

Я приготувала святкову вечерю, ми сіли за стіл, мама переказувала останні новини та критикувала свого колишнього начальника, який її звільнив. Потім нарікала, що подружки всі до дітей роз’їхалися, онуків няньчити, а гурток самодіяльності закрився, коли помер керівник.

– Ось я до вас і вирішила переїхати. А що мені тепер робити? У телевізор витріщатися цілими днями? – закінчила свою розповідь мама.

– У сенсі вирішила переїхати, – після деякої паузи уточнила я. – Зовсім з речами?

Мама кивнула, а в мене закружляла голова. Вона пояснила, що подумала, прикинула і вирішила, що нічого її в рідному місті не тримає, окрім могил, а на цвинтар можна кілька разів на рік і з’їздити не так і далеко. Продала там квартиру, свою дачу, зібрала найпотрібніші та найважливіші речі, і приїхала до нас.

– Тільки я ціни подивилася, на мої гроші тут нормальну квартиру не купити, у вас щось зовсім божевільні. Але поки поживу у вас, не дарма ж у вас тут дві кімнати, як знали, – реготнула мама, і продовжила. – А коли дитина народиться, то я вам допоможу. Ти навіть на роботу швидше вийти зможеш і за лікарняні не перейматись. Ну а там якось уже розберемося.

Чоловік просто мовчки вийшов із-за столу. Я сиділа, намагаючись зібрати думки у голові. Такого повороту подій я не передбачала, він мені навіть у кошмарах не снився. Я не виключала, що колись мама не зможе жити одна через вік, тоді так, треба буде забирати до себе, доглядати, але я думала, що в мене мінімум двадцять до цього часу є.

Помовчавши, я таки знайшла слова, щоб постаратися пояснити мамі, чому вона в цій ситуації неправа. Вона навіть зі мною погодилася, але тепер що робити?

Поки мама живе у нас, уже другий тиждень пішов. Ми із чоловіком в авральному режимі шукаємо варіанти. Мама поки поводиться незвично тихо, розуміє, що цього разу вона зайве вистачила, але довго це не триватиме, я її знаю. Тому нам треба у максимально стислий термін щось придумати. Поки що варіантів ніяких.

Нині маму відселяти нікуди. У нас своя іпотека висить, винаймати житло – це марно витрачати гроші, потім доведеться більше банку віддавати. Закрити з маминих грошей нашу іпотеку, а потім одразу взяти квартиру їй, там не така сума, щоб вистачило і на нашу іпотеку, і на початковий внесок на нову та й обставляти квартиру на щось треба.

Другий тиждень мозок просто википає. Ми з чоловіком мало не по стелі бігаємо, шукаємо рішення, а спокійна мама, як танк. Каже, що її будь-який варіант влаштує. Але в нас поки що взагалі жоден варіант не складається, скрізь якісь труднощі.