Мама почастішала в гості, але під виглядом прибирання тільки вишукує по всьому будинку «компромат» на нас.

Я з дитинства росла в обстановці тотального контролю та недовіри. Досі не можу зрозуміти, що спонукало батьків обходитися зі мною та старшим братом так суворо? Вчилися ми обоє добре, я ще й активно займалася позшкільною роботою.

Якщо в домі щось траплялося, то винні були я та брат. Ніхто не хотів розбиратися, нас карали завжди.

Особливо прикро мені було після випадку з книжковою полкою, яка впала, яку батько повісив буквально на «соплях», а потім звинуватив мене – що ми з подружками шаленіли і впустили її. А вона просто впала під вагою книжок.

Тому щойно видалася можливість покинути рідний дім і поїхати в інше місто вчитися, я одразу це зробила.

Минуло вже понад двадцять років, я, на щастя, і нормально закінчила інститут, і вийшла заміж. А зараз уже і наш син Сергій навчається у випускному класі. І головне правило у нашому будинку – довіряти один одному. Навіть якщо син накосячить, він завжди йде до мене першою: знає, що я не буду його огульно звинувачувати, а розберуся у всьому.

Тата вже живих немає, а от мама приїжджає до нас у гості досить часто. Я цьому рада. Дитячі образи давно забулися, та й мама у тому віці, що часто сама поводиться, як дитина – потребує турботи та розуміння.

Тільки почала я помічати останнім часом, що її ніби не тішить те, що в нас все добре. Почну їй щось про свою роботу розповідати, а вона питає:

– Але ж ти про всяк випадок якесь місце підшукуєш?

– Навіщо? Мене все тут влаштовує, – відповіла я.

– Олено, ніколи не знаєш, як усе буде. Сьогодні працюєш, а завтра звільнять, – стиснувши губи, каже мама.

– Але ти ж якось пропрацювала на одному місці понад тридцять років? – з сарказмом перепитую я.

– Я – не ти, це інша справа, – відповідає вона.

І що вона під цим має на увазі, я навіть з’ясовувати не хочу! Так ця недовіра в голосі й просвічується.

І ще мама любить прибирати у нас. Я, звісно, її відмовляю щоразу, але пилососити й мити підлогу їй я не даю, а протерти пил і розкласти речі не так уже й складно. І їй, з іншого боку, невелика розминка теж піде на користь.

Залишила їй вранці стопку випрасуваної білизни, і всі ми спокійно пішли по своїх справах.

Повернувшись увечері, застала маму на кухні. Вона сиділа з урочисто-сумним обличчям, а на столі перед нею стояла відкрита чвертка горілки.

– Це що? – втомлено запитала я.

– Ти мені, Лєно, скажи, що це. Я пляшку знайшла, була захована в антресолі. Так і знала, що онук п’є потайки від вас! – злорадно повідомила мені мама.

Я пройшла на кухню, взяла пляшечку і прибрала в холодильник.

– Мамо, ти мене просто вражаєш. Це я купувала замість спирту маленьку пляшку, місце для уколів протирати – Сергію робила ін’єкції минулого року, коли в нього була ангіна. Ти ж усе життя прожила, а не розумієш, що пляшка в питущої людини не затримається, не буде вона її по ковточку пити! – відповіла я з усмішкою.

– А ще я в нього під ліжком бачила непристойні журнали! – випалила мама.

– Ну, так він підліток. І що ти в онука під ліжком шукала? – здивувалася я.

– Те й шукала. Я знаю, які зараз діти. Він вам одне говорить, а сам за кутом, напевно, і курить, і п’є! – буркнула бабуся мого сина.

– Ти й брата підозрювала в курінні. Тільки він спортсмен, і навіть зараз, у свої 50 років, не курить. А тоді тим більше не курив! – відповіла я.

– Те, що його не зловили за цим заняттям, ще не означає, що не курив! – не здавалася мама.
От що вона за людина така? Ну чому треба в близьких людях підозрювати завжди найгірше? Я за все своє життя матір нічим не розчарувала, але не пам’ятаю, щоб вона мене хвалила за щось хоча б раз.

І сама радіти не вміє, і іншим настрій псує! Мені здається, що їй радість приніс би тільки якийсь брудний факт із нашого життя або якийсь реальний компромат на онука. От тоді б вона з задоволенням крикнула: «Я ж казала!» І що з нею не так?