Мама ніколи не виділялася м’якістю, але останнє, що вона зробила – зовсім ні в які ворота.
Відносини з матір’ю у мене не складалися з дитинства. Вона весь час хотіла «прогнути» мене під себе. Але характер у мене був дідусів і я не піддавалася.
Моя мама цілком адекватна спокійна людина. Працює в медицині. Але характер у неї дуже владний. Все повинно бути так, як потрібно їй. На думку моєї мами я повинна була носити певний одяг, робити певні справи, вести себе належним чином. А я цього не хотіла, адже у мене була своя думка.
У мене є молодша сестра. Так з нею стосунки у матері складаються просто ідеально. А все тому, що вона повністю їй підпорядковується через м’якості свого характеру.
До вісімнадцяти років я жила з батьками, а потім поїхала в інше місто. Там я вчилася, потім влаштувалася на роботу і вийшла заміж. Через деякий час мій чоловік зі мною розлучився. І ось тоді мене захлеснула величезна депресія. Мені тридцять років, дітей немає, сенсу життя – теж. Я сильно поправилася, погано себе почувала і постійно плакала.
Зрештою такий спосіб життя мені набрид, і я взяла себе в руки. Змінила зачіску, купила нові речі, почала ходити на англійську. Просто шукала сенс життя. При цьому я схудла. Почала важити вісімдесят кілограм при зрості 170 сантиметрів. Також я почала спілкуватися з чоловіками на сайті знайомств. Поступово всі «випадкові» претенденти відсіялися, залишився тільки один. У нас з цим хлопцем було кілька побачень, але говорити про щось серйозне було рано.
На Новий рік я приїхала до матері. Вона почала розпитувати мене про особисте життя. Я сказала, що спілкуюся з хлопцем в Інтернеті, було кілька побачень. І тут мені мама каже:
– А він взагалі тебе бачив? Ти ж жирна!
– Мамо, я не жирна. Спочатку він бачив мої фото, а потім ми зустрілися вживу. – заперечила я.
– Ти товста! Дивно, що він від тебе не втік! – почала свою промову мама.
І тут зі мною трапилася справжня істерика. Може б раніше я б не звернула на її слова жодної уваги, але зараз мене просто накрило …
З тих пір ми з матір’ю не спілкуємося. Я вийшла вдруге заміж, скоро у нас буде поповнення. Але образа на слова матері до сих пір не пройшла …
Ви вважаєте – це взагалі нормально таке говорити своїй дитині? Як її тепер пробачити?