Мама не покликала мене з сім’єю на своє весілля, бо ми її старимо

Якщо мама сподівається, що після останньої її витівки у мене чи брата ще лишилося хоч якесь бажання з нею спілкуватися, вона сильно помиляється.

Великого бажання з нею спілкуватися не було і раніше, мама постаралася зіпсувати стосунки. Але останні роки чотири почали відновлюватися хоч якісь родинні зв’язки.

А цим своїм вчинком вона все перекреслила. Вона відмовилася від сім’ї, тобто від мене, брата, наших дітей. Тому що ми її своїм дорослим виглядом старіємо. Це офіційне пояснення.

Мами у нашому житті майже не було. Нашим вихованням займалися дідусі та бабусі. А нас мама покинула ще у дитячому віці, вирішивши погнатися за мрією про гарне життя.

Батьки були одружені, народили спочатку брата, за два роки мене. Брату було близько п’яти років, коли батько загинув. Я не пам’ятаю, як ми жили, але бабуся казала, що все було гаразд.

Тато був якимсь бізнесменом, та й собою гарний, тож мама від нього нікуди не смикалася, навіть дітей народжувала. Що там у неї в душі було, то тільки їй відомо. Але батька не стало, бізнес якось швидко перекочував до інших рук, а мамі довелося спускатися з неба на землю, де треба працювати. Вона, до речі, за освітою педагог.

За спеціальністю вона працювати не хотіла, вирішила їхати у велике місто, щоб влаштуватися на ресепшн у готель, там шанси знайти вигідну пару були вищими.

А ми залишилися на руках у бабусь та дідусів, які не були бізнесменами, звичайні роботяги. Але вони нас одягали, взували, доки мама намагалася налагодити особисте життя.

Кілька разів вона привозила якихось мужиків знайомитися, але все відбувалося дуже швидко, я навіть не пам’ятала подробиць цих зустрічей. І навіть не в курсі, чи була мама одружена з цими мужиками.

Квартиру, яка була куплена за життя батька, мама продала, переселившись до обласного центру, тож нам і спадщини ніякої не дісталося, всі витрати лягали на плечі бабусь та дідусів.

Батьки батьків пішли один за одним, коли я пішла до десятого класу, брат тоді в армії служив. Мама на похорон не приїхала, хоча на неї й не чекав ніхто. На той момент вона вже років п’ять не оголошувалась.

Коли я закінчувала ВУЗ, не стало дідуся по маминій лінії. Але я не змогла тоді вирватися на похорон, їхати було довго, а ось брат там був, але про матір не слова не сказав, хоч вона начебто приїжджала.

Ми якось звикли жити без матері, її відсутність нас не обтяжувала, десь там є і нехай буде. Ніхто не рвався з нею спілкуватися і просто дізнаватися, як у неї справи.

Мама оголосила сама, коли мені було вже тридцять чотири роки. Померла бабуся, останній наш із братом батько, на цей похорон і приїхала мати.

Не знаю, хто їй сказав, бо ми навіть не подумали їй повідомляти, не зі злості, а потім просто про неї забули. А чого б пам’ятати?

Я навіть не відразу впізнала цю випещену жінку, яка виглядала дуже непогано. Видно, що грошей на себе не шкодує.

Ми з братом тужили за бабусею, тому поява мами була тлом, ну, приїхала, далі що? На шию їй ніхто кидатися не збирався, як і гнати стусанами за двері.

Мама сама почала каятися, розповідати, що завжди за нами сумувала, але їй заважали з нами бачитися, а коли ми виросли, вона боялася, що ми її не приймемо.

– У мене ж нікого, крім вас, не залишилося. Яка-не-як, а все-таки ми сім’я, нам треба триматися разом, – переконувала мама.

Ну, їй треба – нехай тримається. Довіри до цієї жінки у нас не було, але й заважати їй теж не стали, таки рідна кров.

Мама насправді взяла наші номери телефонів, дзвонила, цікавилася, приїжджала до онуків, загалом, давала зрозуміти, що її слова це не порожня балаканина.

Стосунки стали налагоджуватися, за чотири роки ми з братом якось звикли, що ми маємо маму. Дивно, звичайно, на четвертому десятку робити такі відкриття, але дарованому коневі…

Все було добре, поки ми не довідалися, що мама виходить заміж, а ось нас вона на цьому святі життя бачити не хоче. Тому що їй не личать дорослі діти, а тим більше онуки. Які можуть бути онуки у такої молодої жінки?

Сумніваюся, що нареченому невідомий її вік. Там явно не простий дядько, але мама вирішила, що не треба афішувати наявність у неї сім’ї.

І після цього якось спілкування здулося. Нічого страшного не сталося, просто довіра знову зникла і зараз уже ні я, ні брат не бачимо сенсу спілкуватися з людиною, яка вкотре відмовилася від сім’ї.

Вона так зробила вже один раз. Як їй було будувати особисте життя із двома дітьми? Кому потрібен тягар? Виявилося, що і без дітей мама нікому особливо не була потрібна, раз заміж виходить лише під сиві кучері.

Коротше, ми з братом дружно привітали маму з весіллям і заблокували її скрізь. Нехай і далі трепетно ​​приховує свій вік, а ми без неї жили чудово стільки років, ну і далі так само прекрасно житимемо.