Мама не давала спокійно жити і хотіла, щоб я серед ночі годувала чоловіка

Мого чоловіка скоротили з роботи. Він дуже засмутився і тиждень ходив сам не свій. Зібравшись з силами, чоловік кинувся на пошуки нової роботи. Я намагалась його підтримувати, говорила, що в нього все неодмінно вийде.

Після активних пошуків чоловік влаштувався працювати водієм-експедитором на молокозавод, але вимогою була наявність авто. Ми спустошили наш банківський рахунок і купили йому автомобіль Renault Kangoo.

Почалися його трудові будні. Точніше, трудові ранку, або навіть ночі: через три з половиною години після півночі Ігор вже мав бути на базі, щоб завантажитися.

Я встаю о шостій ранку. Збираю дочку в садок. Раніше ще гріла чоловікові сніданок, але зараз  у чоловіка змінився не тільки графік роботи, але і режим дня: підйом о третій годині ночі, вечеря о пів на шосту вечора і спати. Незалежно від того, робочий у нього день чи вихідний.

Обов’язків мені додалося: не тільки побутові потреби повністю лягли на мої плечі, а ще мені довелося пристосуватися забирати доньку з  садка. Вечори з дочкою теж стали належати тільки мені, причому не можна було ненавмисно розбудити тата, якому вночі вставати на роботу. Іноді чоловік сам забирав дочку після обіду, перед тихою годиною, інакше вони бачилися лише тоді, коли його вихідні випадали на суботу або неділю.

До втоми згодом додалися і повчання моєї мами, з якою ми жили разом на момент тих подій. Зараз вона перебралася до бабусі, моєї бабусі, а Ігор переїхав до своєї матері. За все це спасибі моїй мамі та її переконанням, що хороша дружина обов’язково повинна годувати чоловіка сніданками. Навіть здивувало, що не з ложечки.

Все почалося з її спроб будити мене о пів на третю.

– Іди та зроби чоловікові сніданок! – вимагала мама. – Проведеш і далі лягай спати!

А я так не вмію. Прокинулася – і все, більше не засну. І сам Ігор – НЕ дитина маленька, а батько сімейства, руки-ноги в наявності, як і мікрохвильовка. Але мама мене взагалі не слухала.

– Не будеш годувати ти – він почне  снідати в іншої! Я тобі, дурепі, допомогти хочу!

Хоч мені було б цікаво подивитися на ту, іншу. На жінку, яка із задоволенням вставала б в таку рань, але я попросила маму не лізти. Хотіла б допомогти – допомагала б з Вікою.

Але ні: мама вважає, що хто народжував, той і виховує. За всі  шість років бабуся з Вікою провела всього пару вечорів. І це живучи в одній квартирі! Зате будити мене посеред ночі та вимагати йти та гріти чоловікові їжу – це допомога.

Зрозумівши, що зі мною це не пройде, мама взялася за Ігоря. І знаєте, він побачив в її словах істину: він же працює! Раніше він отримував сніданки. І, за його словами, нічого не змінилося: так, час підйому змінилося, але дружина-то колишньою залишилася.

Логічні доводи та вмовляння не допомогли. Я йому розжувала і розклала по поличках всі свої доводи, але чоловік уперся. А як не впертися, якщо за спиною така потужна група підтримки? Вони почали нападати на мене удвох. Я терпіла. Сперечалася, відбивалася, сподівалася, що вони вгамовують. Даремно. Вони розгубили залишки совісті і підключили Віку:

– Мамо, а чому ти тата не любиш? – запитала у мене дочка по дорозі додому.

–  Хто сказав?

– Бабуся.

– Чому?

– Мама тата не любить, тому не годує. І бідний голодний тато змушений працювати голодний. Ось так.

І якби ж то просто бабуся сказала, так тато ще й підтвердив. І коли встигли?

Дитину їм я не пробачила.

Зараз я усвідомлюю, що втома зіграла величезну роль: чоловіка я не бачила цілодобово, постійно з роботи додому, вечорами однією рукою грала з дочкою, іншою – варила їжу. Ніякої допомоги. А ще ескізи треба вдома доробляти. А тут ці сварки через сніданки о третій годині ночі.

Я розлютилася. Капітально. Мама була відправлена ​​до своєї мами. А чоловікові я запропонувала, щоб про нього його мама дбала і гріла їжу в той час, як всі нормальні люди, які працюють – міцно сплять. Ця пропозиція поступила після його слів:

– Навіть твоя мама хотіла, щоб ти про мене дбала! Але ти її вигнала!

Ми з Вікою вже місяць живемо вдвох в моїй трикімнатній квартирі, яка залишилася мені в спадок від тата (вони з мамою були в розлученні, квартира належала тільки татові, він її теж успадкував). І нам дуже добре: вечорами не треба ходити навшпиньки; під вухом не бурчить вічно незадоволена бабуся; приходячи додому з роботи я не розгрібаю завали на кухні та не збираю брудні шкарпетки.

Мама виє: бабуся у мене ще та. Сувора пані, спуску нікому не дає. Дзвонить тепер, проситься назад. Обіцяє, що більше ніколи не буде лізти до нас з чоловіком. Вона навіть про допомогу з Вікою заїкнулася. Але мене її промова не вразила, приймати маму назад я категорично відмовилась.

Ігор прийшов один раз. Сказав, що поміняв роботу. Хоче повернутися в сім’ю. Вибачився. Я попросила час подумати.

Я перегоріла. І фізично, і морально. Мої близькі люди створили на порожньому місці коаліцію і дружили проти мене. Знущалися, маніпулювали дитиною. Я не можу більше довіряти ні мамі, ні чоловікові.

Планую подати на розлучення, але рука не піднімається: Віка дуже сумує за татом, постійно запитує про нього.

Пробачити? І жити втрьох, без мами. Як буде правильно? Чи зможу я так жити?