Мама купила дачу своєї мрії, а працювати там змушує мого чоловіка

Моя мама живе одна у двокімнатній квартирі, батько розлучився з нею давно, а через кілька років його не стало. В мами була ще одна квартира, яка дісталась їй у спадок від її матері. Коли я збиралась заміж, мама попросила квартирантів з’їхати та віддала квартиру нам зі словами:

–  Нічого чужих квартирах мотатися та гроші за іпотеки банку платити, живіть там. Оформляти я нічого не буду. Раптом розлучитесь, ділити нічого не прийдеться. Ти у мене одна, так що помру – все тобі залишиться.

Сказавши мамі величезне спасибі, ми з чоловіком почали наводити лад в бабусиній квартирі, зробили хороший ремонт, накопичили грошей на час мого майбутнього декрету.

Через рік після нашого весілля, мама купила собі будиночок в селі, за 30 кілометрів від міста.

– Все своє життя я мріяла про дачу, – сказала нам з чоловіком мама, – будемо тепер їсти свіжі овочі та фрукти з городу, а діти підуть – їм буде де літо проводити.

Мама у мене жінка дуже енергійна, хоч і на пенсії, а сил багато. Взимку вона в місті живе, а влітку в селі. А для нас з чоловіком ця дача стала свого роду відпрацюванням трудової повинності: в п’ятницю ввечері відвези, в суботу вдень допоможи, та ще й неділю все треба доробити.

– Я не хочу проводити всі літні вихідні у твоєї мами в селі, – сказав чоловік, – мені легше їй грошенят підкидати, щоб по господарству їй чужі люди допомагали.

Мама на це відреагувала дуже бурхливо.

– Грошей у нього багато! Бач, розкидався. І сам зробить, нічого йому не станеться, на ньому орати можна, ви в моїй квартирі живете, а допомагати відмовляєтеся!

Це було так. Ми жили в її квартирі. І свою купити найближчим часом не могли, я вже була на 5-му місяці вагітності. Нам залишалося тільки терпіти.

Вагітність проходила у мене дуже складно, а тут ще літо, спека, я у вихідні одна мучуся в міській квартирі, поки чоловік на дачі моїй мамі допомагає. І не потрібні мені ці горезвісні картопля з цибулею, не варті вони нервів. Чоловік вічно приїжджає злий, агресивний, я теж. Навіть народжувати я поїхала в суботу одна, на швидкій.

– Народиш, подзвони, – повчала мене мама по телефону, – а чого йому в місто їхати, щоб тебе в вікно побачити, приїде потім, в неділю увечері.

Чоловік не витримав, зірвався і кинув недороблену огорожу. Так я, замість привітань з народженням дочки, вислухала від мами лекцію, що вийшла заміж за ледаря. І далі було так само: як літо, я з дитиною одна, а чоловік на дачі, наче у рабстві. А ще варення-соління тоннами везе потім додому. А ми їх не їмо. Краще і взимку взяти трохи свіжого, ніж консервацію з цукром і оцтом їсти.

Цього літа доньці виповнилося 3 роки, вирішили ми поїхати до сестри чоловіка на місяць відпустки. Вона живе в селищі біля самого моря. Свій будинок, кликала давно, та ми не наважувалися: дитина була маленька. Як тільки моя мама дізналася про це, почався скандал:

– А хто допомагати мені буде! Їсти всі хочете, а працювати нікому! Дармоїди, ростиш вас, виховуєш, а потім одна з проблемами.

– Мамо, – сказала я їй, – ми всього лише на місяць, нічого глобального НЕ затівай і все.

– Знаєте, Любов Іванівна, – не витримав мій чоловік, – а я взагалі більше на цю дачу – ні ногою. Це була Ваша мрія, а не моя. Я не мріяв тут все літо проводити. Так що, як хочете, а більше на мене не розраховуйте, набридло. Ніякого життя немає.

– Ах, ось як ти заговорив, – розкричалася мама, – ну добре, як приїдете з морів, йдіть геть з моєї квартири. Я знову туди квартирантів пущу. Невдячні ви!

Ми з’їздили, відпочили, повернулися. Чоловік збирає документи на іпотеку, на перший внесок у нас вже є гроші.

– Ти на роботу виходиш, так що цілком зможемо платити, – сказав чоловік.

Мама моя вже й заспокоїлась, живіть, мовляв, зопалу я так. А чоловік непохитний:

– Сказав беремо іпотеку, значить беремо. Не хочу я більше ці закиди слухати. І на дачу до тещі більше  ніколи не поїду. Хочеш з мамою своєї спілкуватися – будь ласка, але без мене.