Мама хотіла зробити мені сюрприз, а вийшло навпаки

В той суботній день я нікуди не поспішав. Прокинувшись о восьмій ранку, я валявся в ліжку і думав про те, чим зайнятися в цей вихідний.

Іра любить поспати майже до обіду, а тому вранці завжди є час пограти в якусь комп’ютерну гру. Грошей особливо немає, майже все йде на їжу та оренду квартири, тому з доступних розваг у нас  прогулянка по парку або по місту та перегляд фільму з піцою.

Несподівано пролунав дзвінок домофону. В гості ніхто не збирався, знайомих, які приходять без дзвінка, у мене немає, мабуть, газети принесли.

– Це хто?

– Сто грам і пончик, відкривай давай!

Ось цього взагалі я не очікував і не планував. В трубку домофона говорила моя мама, а в моєму ліжку спала Іра, про яку мама ще не знала. Тим більше про те, що ми живемо разом. На щастя, ми тоді на п’ятому поверсі хрущовки без ліфта, а тому трохи часу було.

– Доброго ранку, коханий, хто це був?

– Мама підіймається, прокидайся, зараз знайомити Вас буду.

Ось за що Іру люблю, так це за здатність дивувати. Вона, звісно, мені розповідала, що швидко одягається, але в живу я цього раніше не спостерігав. Сорок секунд і моя дівчина в повній боєготовності дивиться в бік балкона.

– Сподіваюся, ти пам’ятаєш, що ми на п’ятому поверсі живемо?

– Думаєш, до сусіднього балкона не дострибну?

– Сусід не зрозуміє, не переживай мама у мене хороша, вона зрозуміє, ви поладите.

Ще секунда роздумів і я отримую завдання на прибирання в кімнаті, а Іра займає найвигідніше положення для знайомства з мамою хлопця –  у раковини з губкою і по лікоть в піні. Дзвінок у двері, я йду відкривати, в голові намагаючись прорахувати найгірші варіанти зустрічі.

– Високо заліз, ледве піднялася, я до тебе з подаруночки, тільки сьогодні з Болгарії приїхала.

– У мене для тебе теж є подарунок. Як відпочила, підемо на кухню чаю поп’ємо. Мамо, знайомся, це Іра, моя дівчина.

– Дуже приємно, Віра Степанівна.

Після невеликої розповіді про те, що ми давно у відносинах, що живемо разом уже  пів року, я був відправлений мамою в магазин за «смачненьким», а то, бачте, у мене чай пити ні з чим. Іра намагалася висунути свою кандидатуру, на що їй м’яко відмовили, бо з п’ятого поверху сам нехай бігає.

Поки я нісся до магазину за «смачненьким», прекрасно усвідомлюючи, що чим швидше я повернуся, тим краще, в голову лізли образи, починаючи від кривавої розправи, закінчуючи Ірою, яка йде, гримнувши дверима зі словами: «Не думала що ти такий!»

Двадцять хвилин і я вже на кухні з пакетом еклерів і спостерігаю картину, як дві улюблені дами миють мені кістки, починаючи від підгузників і закінчуючи університетом. Через дві години світських бесід, мама поїхала додому, взявши з нас слово, приїхати в гості найближчим часом.

– Мама у тебе класна, але, блін, попереджати треба, у мене дотепер коліна тремтять.

Тремтіння в  колінах Іри ми вилікували вином, яке мама привезла, а я став планувати нашу спільну поїздку до мами.

PS. Мамо, я вдячний тобі за всі поради, які отримав від тебе, а особливо за ті, які ти не озвучила. Я знаю як це важко.