Мама хотіла, щоб я вставала о третій годині ночі і готувала чоловікові сніданок

Чоловік влаштувався працювати водієм-експедитором на молокозавод. Спустошили банківський рахунок і купили йому автомобіль. Почалися трудові будні. Точніше, трудові ранки. Або навіть ночі: через три з половиною години після півночі Влад вже мав бути на базі, щоб завантажитися.

Я встаю о шостій ранку. Збираю дочку в садок. Раніше ще гріла Владу сніданок. Але у чоловіка змінився не тільки графік роботи, але і режим неспання: підйом о третій годині ночі, вечеря о пів на шосту вечора і спати. Незалежно від того, робочий у нього день або вихідний.

Обов’язків мені додалося: не тільки побутові потреби повністю лягли на мої плечі, а ще мені довелося пристосуватися забирати доньку з дитсадка. Вечори з Настею теж стали належати мені, причому не можна було ненавмисно розбудити тата, якому вночі вставати на роботу. Іноді чоловік сам забирав дочку після обіду, перед тихою годиною, інакше вони бачилися лише тоді, коли вихідні Влада випадали на суботу або неділю.

До втоми згодом додалося пиляння моєї мами, ми жили разом на момент тих подій. Зараз вона перебралася до бабусі, Настиної прабабусі, а Влад переїхав до своєї матері. І за все це спасибі мамі і її переконанням, що хороша дружина обов’язково повинна годувати чоловіка сніданками о третій годині ночі. Навіть здивувало, що не з ложечки. Все почалося з пробудок о пів на третю: – Іди і зроби чоловікові сніданок! – вимагала мама. – Проведеш і далі лягай!

А я так не вмію. Прокинулася – і все, більше не засну. І сам Влад – НЕ ляля маленька, а батько сімейства, руки-ноги в наявності, як і мікрохвильовка. Але вона мене не слухала: – Не будеш годувати ти – він почне перетравлювати сніданок іншої! Я тобі, дурепа, допомогти хочу!

Хоч і було б цікаво подивитися на ту, іншу. На мадам, яка із задоволенням вставала б в таку рань, але я попросила маму не лізти. Хотіла б допомогти – допомагала б з Настею. Але ні: мама вважає, що хто народжував, тому і розсьорбувати. За всі доччині шість років бабуся з нею провела всього пару вечорів. І це живучи в одній квартирі! Зате будити мене посеред ночі і вимагати йти і накладати Владу їжу – це допомога.

Зрозумівши, що зі мною це не пройде, матінка взялася за Влада. І знаєте, він побачив в її словах істину: він же працює! Раніше отримував сніданки. І, за його словами, нічого не змінилося: так, час підйому змінився, але дружина-то колишньою залишилася. Умовляння і уговори не допомогли. Я йому розжувала і розклала по поличках всі свої доводи, але чоловік уперся. А як не впертися, якщо за спиною така потужна група підтримки?

Вони почали нападати на мене удвох. Я терпіла. Сперечалася, відбивалася, сподівалася, що вони вгамуються. Даремно. Вони розгубили залишки совісті і підключили Настю:

– Мама, а чому ти тата не любиш? – запитала у мене дочка по дорозі додому.

Хто сказав? Бабуся. Чому? Мама тата не любить, тому не годує. І бідний голодний тато змушений працювати з голодним животиком і крутящоюсяся від слабкості головою. Ось так. І якби ж то просто бабуся сказала, так тато ще й підтвердив. І коли встигли?

Дитину їм я не пробачила. Зараз я віддаю собі звіт в тому, що втома зіграла величезну роль: Влада я не бачила цілодобово, постійно з роботи додому, вечорами однією рукою грала в ляльки, іншою – варила їжу. Ніякої допомоги. А ще макети треба вдома добивати. А тут ці сварки через сніданки о третій годині ночі.

Я розлютилася. Капітально. Мама була відправлена ​​до своєї мами. А Владу я запропонувала, щоб про нього його мама дбала і гріла їжу в той час, коли всі нормальні люди, які працюють, сплять. Ця пропозиція виникла після його слів:

– Навіть твоя мама хотіла, щоб ти про мене дбала! Але ти її вигнала!

Ми з Настею живемо вдвох в моїй трикімнатній квартирі, яка залишилася мені в спадок від тата (вони з мамою були в розлученні, квартира належала тільки татові, він її теж успадкував), вже тридцять днів. І нам добре: вечорами не треба ходити навшпиньки; під вухом не бурчить вічно незадоволена бабуся; приходячи додому з роботи я не розгрібаю завали на кухні і не збираю брудні шкарпетки.

Мама виє: бабуся у мене ще та. Сувора пані, спуску нікому не дає. Дзвонить тепер, проситься назад. Обіцяє, що більше ніколи не буде лізти до нас з Владом. Вона навіть про допомогу з Настею заїкнулася. Але мене її промова не вразила, від будинку мамі я відмовила. Влад прийшов один раз. Сказав, що поміняв роботу. Хоче повернутися в сім’ю. Вибачився. Я попросила час подумати.

А я перегоріла. І фізично, і морально. Мої близькі люди сколотили на порожньому місці коаліцію і дружили проти мене. Мордували, маніпулювали дитиною. Я не можу більше довіряти ні мамі, ні чоловікові. Планую подати на розлучення, але рука не піднімається: Настя дуже сумує за татом, постійно запитує про нього. Пробачити? І жити втрьох, без мами. Або як буде правильно?

Джерело