Мама хотіла ремонт, вітчим – підшаманити машину, сестра – відпустку на морі, а я отримала спадок і перестала з ними спілкуватися
Зараз усі знайомі нашої родини знають, що я – жахлива людина, яких ще світ не бачив. У мене вкладали час, ресурси, кохання, а я користувалася родичами, а потім ще й на гроші їх кинула, прибравши до рук мамину спадщину. Це офіційна версія моїх, із дозволу сказати, батьків. А насправді все було зовсім інакше.
Я виховувалась у родині вітчима. Тобто, з моїм татом мама розлучилася, він успішно спився, принаймні мені говорили так. А потім мати вийшла заміж повторно. Так у мене з’явився вітчим, який ніколи не прагнув стати мені батьком, якщо не вважати за прояв батьківського кохання потиличники, які він роздавав щедрою рукою.
У другому шлюбі мама народила сестру, у нас із нею різниця у сім років. Звичайно, свою дитину вітчим любив і ставився набагато краще. Мама теж більше любила сестрі, бо вона народилася від нормального чоловіка, а я від алкаша. Якось раз я мамі сказала, що вона сама обрала собі такого чоловіка, тому нема чого мені цим дорікати. Такої дзвінкої ляпаса я від неї ще не отримувала.
Була ще бабуся, мамина мама. Вона хотіла забрати мене жити до себе, але хто б їй дозволив. По-перше, справи вдома самі себе не перероблять, а по-друге, мама з бабусею ворогували. Бабусі не подобалося, що мати мене тримає в чорному тілі, зате другої доньки дозволено все і ставлення до неї краще.
З моєю молодшою сестрою бабуся не була. Малу насправді розпестили до неможливості, а бабуся цього не схвалювала. Кілька разів вона пробувала якось вплинути, але мала була в цьому плані непробивна, а мама накидалася на бабусю з докорами.
Із зятем у бабусі теж контакту не вийшло. Вона його не любила за те, що він зі мною погано поводиться. Бабуся вважала, що якщо вже взяв жінку з дитиною, то повинен до цієї дитини добре ставитися. Але ні мама, ні вітчим її думок не дотримувались.
Коротше, вийшло так, що я була в сім’ї єдиною людиною, яка спілкувалася з бабусею. Мені теж від неї діставалося на горіхи, але вона мене принаймні любила, дбала про мене і намагалася чогось навчити у житті. Таке ось суворе кохання, що супроводжується постійним бурчанням.
Коли мені виповнилося двадцять три роки, бабуся почала здавати. Вона перенесла інфаркт, і здоров’я різко підкосилося. Я тоді мешкала у сусідньому місті, де закінчила університет. У мене там була робота і деякі плани вже вимальовувалися, але хвороба бабусі мене зірвала з місця.
Поспілкувавшись з матір’ю, я зрозуміла, що доглядати за бабусею вона не збирається. просила, і що тепер? Це хіба привід кинути хворого на самотню.
Я зрозуміла, що я або ніхто. Звільнилася, переїхала до бабусі, яка бурчала безперервно, що я даремно це все влаштувала, сама б вона впоралася, а мені жити треба. Але в нас у сім’ї тільки мама може спокійно жити, не зважаючи на те, що рідній людині потрібна допомога. Ну і сестра, але там мізків ще не завелося і дуже мало шансів, що вже заведуть.
Рік ми прожили нормально. Бабуся навіть якось підбадьорилася після мого переїзду, почали вибиратися з нею до театру та на прогулянки до найближчого сквера. А потім її стан погіршувався.
Мама періодично дзвонила, щоб дізнатися, як у нас справи, новина про те, що бабці стало гірше, її начебто навіть не засмутила. Допомоги вона не запропонувала, не почала уточнювати, чи потрібно щось. Я сама їздила до бабусі до лікарні, сама ж і готувала похорон, коли бабусі не стало.
Весь похорон мама стояла зі скорботним обличчям і приймала співчуття та гроші, які їй пхали родичі та знайомі. З тих грошей я не отримала жодної копійки, хоча похорон і поминки були за мій рахунок. А потім відбулася цікава розмова.
Коли всі розійшлися, мама поцікавилася, чи я не прописалася тут, бо якщо так, то треба терміново виписуватися, адже квартиру вона продаватиме.
– Хоч ремонт нормальний зробимо, машину полагодимо, мала он на море проситься, – міркувала мама, ніби не вона дві години тому поховала бабусю.
Мене розібрав дикий сміх. Це так емоції виходили, була майже істерика, але й привід справді був. Мама була не в курсі, що квартиру мені бабуся подарувала ще коли я тільки стала доглядати за нею. А ще й заповіт на мене написала, щоби гроші з її книжки мені пішли. І про це мама теж була не в курсі. Вона вже розкотила губу, що стане єдиною спадкоємицею.
Коли я змогла порозумітися, мама була в сказі і почала вимагати, щоб я віддала їй гроші, коли отримаю, а квартиру переписала на неї, інакше вона піде до суду. Я не стрималася і надіслала цю жінку дуже далеко. Ані грошей, ані квартири вона не побачить. Це була воля бабусі, та й я сама вважаю, що з таким ставленням, яке було в неї, вона нічого не заслужила.
Мати загрожує судами і всім розповідає легенду про невдячну дочку, яка свою сім’ю, яка її так кохала, так довіряла, кинула на гроші. Мені навіть спростовувати цю нісенітницю ліньки. А з мамою та її родиною я просто не спілкуюся. Найближчим часом переїду і взагалі викреслю їх зі свого життя.