Мама чомусь вирішила, що я привласнила її спадщину та не дає спокійно жити

У мене завжди були досить напружені відносини з мамою. Вона ніколи не вміла поводитись з грошима, а тому моє дитинство було дуже бідним. Я досить рано почала шукати підробітки, а потім закінчивши навчання, знайшла хорошу роботу.

У моєї бабусі була трикімнатна квартира, а сама бабуся отримувала вкрай мізерну пенсію. Ми з нею домовились, що я даватиму їй щомісяця гроші протягом 15 років і так викуплю у неї цю квартиру. Правда,  всю вартість квартири виплатити я не встигла. З моменту нашої домовленості, бабуся прожила тільки 5 років, а я виплатила їй близько третини вартості квартири.

Про всяк випадок бабуся написала дарчу на моє ім’я відразу після отримання від мене першого платежу.  Ця домовленість була усною. Теоретично я могла взагалі не виконувати ці зобов’язання, але совість  не дозволяла так вчинити. Ми з бабусею жили разом. Повсякденні потреби, ліки, відпочинок – це все, крім платежів в рахунок покупки, лежало на моїх плечах.

Бабуся отримувала пенсію. Ті кошти, які я їй віддавала, вона витрачала на свій розсуд: збирала, потім допомагала або моїй молодшій сестрі, або мамі. Допомога виражалася в оплаті організації весілля сестри, в ремонті в маминої квартири, покупці хороших подарунків для них. Я не питала і нічого не говорила, моєю справою було віддати гроші. Їх подальша доля мене не турбувала.

Бабусі не стало. З якогось переляку мама подумала, що залишок мого боргу у спадок перейшов до неї. Вона стала вимагати оплати, причому її поведінка нітрохи не відрізнялася від поведінки нахабних колекторів: вона могла подзвонити вночі або могла приходити о шостій ранку.

Після моєї сотої відмови що-небудь їй платити, вона почала всім розповідати казки: що у неї є друга хата, яку я обманом отримала та окупувала, але вона знайде на мене управу і почне нормально жити.

Сестра стала на мій бік, вказавши матері на її неправоту: грубо кажучи, те, що належало б їй за законом, вона майже отримала. Це з урахуванням того, що бабуся в будь-якому випадку не планувала залишати житло своїй дочці. Ремонт, відпустка, побутова техніка та меблі – те, що їй було куплено з моїх / бабусиних грошей, цілком достатня компенсація за неотриманий спадок.

Але мама вперлася: я її обійшла в спадковому плані й все таке. Тобто, коли її матері була потрібна допомога і гроші на лікарів і медицину – вона нічого не мала, я платила за все сама. Прекрасно знаючи заздалегідь, що саме я є власником. Але її це не турбувало протягом 5 років. А зараз вона протестує.

Мені дзвонять родичі і її подруги. Соромлять. Прямим текстом заявляють, що я зобов’язана з поклоном і вибаченнями принести жінці, яка мене народила, ключі. Вона ж мене виростила. Найбільш лояльні пропонують продати нерухомість і поділити гроші на три частини – мені, сестрі та нашій матері.

Розумні які знайшлися! Якщо скласти все, що було мною витрачено за цей час, то це майже вартість мого житла. Моральний внесок я навіть не рахую: з літньою людиною дуже важко ужитися, їй непросто догодити, легко образити найменшим словом. А побут? Жодного разу ніхто не прийшов і не зварив каструлю супу! Навіть коли вона злягла, я крутилася як білка в колесі, розриваючись між лікарнею і роботою! А зараз мене виставляють хапугою, обманщицею і безпринципною особою, у якій матеріальні блага стоять на першому місці в житті.

Я вирішила переїхати, набридло сидіти й кожну хвилину чекати стуку у двері. Подала оголошення про продаж. Не знаю, звідки всім стало про це відомо, але мама випросила у рідні велику суму в борг. Вона пообіцяла що всім все поверне. Адже я, як порядна дочка, обов’язково з нею поділюся. Зміна номера телефону не допомогла, довелося переїхати, поки ходять покупці.

Нікому нічого не дам. Нехай в глибині душі гризе черв’ячок сумніву, що краще б виділити гроші їй, хоч частину, але не буду. Я заробила своє майно своїми грошима і часом, а тому воно тільки моє.