Малюк плакав біля смітників, а люди проходили повз
Ця пригода сталася зі мною десять років тому. Тоді я тільки переїхала в невелике провінційне містечко зі столичного мегаполісу.
Йшла я якось по вулиці, у дворі багатоквартирного будинку. Раптом бачц, сидить неподалік від майданчика під сміттєвим контейнером хлопчисько, брудний дуже і худенький. Сидить і схлипує. Люди проходять повз, ніхто не звертає на цю дитину уваги. А на вигляд йому років чотири – п’ять, не більше. Ну не нормально це, коли дитина такого віку сама на вулиці.
Я вирішила підійти і дізнатися, що трапилося. Проходячи повз під’їздів, запитала у сидячих на лавочках бабусь:
– Ви не знаєте чий це хлопчик і чому він плаче?
– Це двірнихи нашої син, Васька. Вона, мабуть, п’яна, двері знову замкнула, він і додому потрапити не може …
Так відмахнулися від мене бабульки і продовжили свою розмову про якусь сусідку, яка вчора з новим кавалером перед ними в під’їзд пройшла.
Я підійшла до хлопчика, присіла поруч з ним на бордюр і запитала:
– Ти Вася?
– Так, – неохоче відповів він.
– Вася у тебе щось трапилося? Чому ти плачеш?
– Я їсти хочу … А мама … мама спить … я вчора її будив-будив вранці, вона не прокинулася … сьогодні вранці теж спить … а я їсти хочу …
Василь залився сльозами і притулився до мене. Я обняла хлопчика і задумалася про те, що не може людина аж так довго спати.
– Вася, а що мама вчора весь день не вставала з ліжка?
– Ні. І вночі теж ні.
Потрібно було терміново бити тривогу, з жінкою щось сталося. Але спочатку я вирішила погодувати дитину.
– Вася, сиди тут, не йди. Я зараз добіжу до магазину і принесу тобі що-небудь поїсти.
Хлопчик кивнув і продовжував схлипувати.
Я швидко пішла в магазин через дорогу, купила молока, хліба і ковбаси. Василь був на місці, коли я повернулася. Він так жадібно кусав палицю ковбаси, що я навіть злякалася …
– А тепер підемо, розбудимо і погодуємо твою маму.
Вася взяв мене за руку і повів додому. Двері в квартиру були не замкнені. Жінка лежала на ліжку, обличчям до стіни. Я доторкнулася до її руки, вона була холодною, як я і передбачала … Я викликала «швидку» і поліцію …
Медики припустили, що це був інфаркт, жінка нічого не відчула, все сталося уві сні … дня два-три тому …
Василя забрали до притулку. Кілька днів я не могла ні спати, ні їсти, все думала про цю нещасну дитину. Два дня в квартирі з … навіть язик не повертається говорити про це, добре хоч він нічого не зрозумів тоді. Добре, що двері були незамкнені, і він зміг вийти! Чому ніхто не звернув уваги на маленького хлопчика, який плаче на вулиці? Чому жінку не почали шукати на роботі?
Я оформила опіку. Це не входило в мої плани, але я не могла залишитися байдужою, адже чомусь Василь був посланий мені згори? Або я йому? Неважливо.
Зараз мій прийомний син закінчив уже дев’ять класів, причому на одні п’ятірки! Планує йти в десятий, вже заздалегідь готується до іспитів, щоб потім піти в інститут. Василь хоче бути лікарем, каже, що буде рятувати людей …