Маленька дівчинка йшла боса по снігу, а люди просто проходили мимо

Поліна повільно складала в сумочку свої скарби: кольорове скло, незвичайної форми камінь з морського узбережжя, куди вона їздила разом зі своєю групою з інтернату, різнокольорове намиста з макаронів, спільна фотографія з дітьми з притулку.  Дівчинка дуже хвилювалася, адже сьогодні її забере прийомна сім’я.

Дитину забрали від матері-алкоголічки і її вона, звичайно, не пам’ятала, як і не знала іншого життя, притулок став для неї рідним домом

У кабінеті завідуючої сиділи прийомні тато і мама дівчинки. Вони  посміхнулися Поліні, їх обличчя випромінювали радість і щастя. Вона ж вела себе зі своїми новими опікунами дуже обережно.

Уже в машині Поліна несподівано заплакала. Дівчинка відчула неймовірну тугу за своїм минулим життям.

Приїхавши додому,  прийомна мама послала дівчинку в ванну. Вона порадила їй ретельно вимитись, щоб позбутися від запаху дитячого будинку. Потім відбулася екскурсія по квартирі. Як тільки Поліна намагалася дотягнутися до будь-якої речі, так відразу чула від своєї мами: «Не чіпай це, раптом ти розіб’єш!» Дівчинка заглушила в собі інтерес до свого нового дому.

. -Пішли в іншу кімнату, – запропонувала їй мама.

Дівчинка слухняно вирушила за своєю новою мамою і побачила власну дитячу кімнату. Просте вузьке ліжко, тумбочка, стілець … Нічого зайвого.

– В цю тумбу потрібно складати свої особисті речі, – повідомила мама, – ти зрозуміла?

Поліна мовчки кивнула і тут же поклала в тумбочку коробку зі своїми дорогоцінними дрібничками.

– Ну ось, почала мотлох тягати! – пробурчала мама, – потім розберемося з усім і викинемо.

Поліна здивувалася і зовсім не зрозуміла, чого конкретно стосується ця фраза. Вона просто змовчала.

– Сиди тут і потихеньку звикай до обстановки, я повернуся трохи пізніше, – сказала жінка.

З новими батьками Поліна прожила близько місяця. Вони їй не дуже подобалися, так як були надто суворими, лаялися на неї за будь-які проступки. На дівчинку кричали з будь-якого приводу: довго думає, повільна, вкрай неуважна, голосно говорить. Одного разу названий батько навіть тягав її за волосся за те, що вона зламала якусь палицю.

– Ти ще хочеш ламати чуже? – нескінченно повторював чоловік в момент розправи.

Дівчинка згорнулася на ліжку і тихо плакала від потрясіння. Замість слів розради, мама вигнала її в кут.

– Ти погана! – вичитувала її жінка – стій тут і думай над цим!

Вечері Поліна так і не дочекалася. Батьки змусили її ночувати на килимку в коридорі. Вранці дівчинка полізла в тумбочку, але так і не побачила своїх дорогоцінних дрібничок.

– Мамо, а де мої скарби? – поцікавилася дівчинка.

– Я їх викинула, я не бажаю зберігати мотлох в будинку, – повідомила їй жінка.

Карина намагалася заперечувати, але мати тут же знову погнала дівчинку в кут. Увечері з роботи прийшов батько.

– Вона кричала на мене через своє сміття! – заявила жінка. Вона почала плакати і скаржитися на пасербицю.

Поліна намагалася боязко заперечити наклепі, але її слова викликали лише зворотний ефект.

– Як ти взагалі смієш нам щось пред’являти! – замахнувся на неї батько. – Ми забрали тебе з притулку і вже за це ти повинна бути вдячна нам до кінця життя. А ти тільки капостиш і доводиш мама до сліз.

Поліна сховала голову в плечі, вона злякалася удару і спробувала закритися руками. Чоловіка тільки розлютила така поведінка падчерки. Злість і спровокувала перший удар. Від шоку Поліна навіть не плакала.

– Я не обманюю, мама справді викинула мої скарби, – намагалася заперечити дівчинка.

Чоловік знову вдарив її по обличчю і виштовхнув з квартири. Дівчинка вибігла босоніж на вулицю і побрела невідомо куди.

– Куди ти йдеш? – запитав її чоловік пенсійного віку.

– Я просто хочу повернутися в свій дитячий будинок, – відповіла йому дівчинка.

Незнайомець зняв свій верхній одяг і накинув їй на плечі. Він взяв Поліну на руки і відніс до себе додому.

– Дівчинка років шести, – сказав чоловік оператору швидкої допомоги. – Дуже сильно замерзла, швидше за все, у неї обморожені ноги.

Потім чоловік зателефонував ще кудись.

– Скоро до вас  швидкою приїде маленька дівчинка, надайте їй належну допомогу, – сказав чоловік у трубку.

Вранці Поліна вже прокинулася в лікарні. Всі ноги були в бинтах і від них пахло якоюсь маззю. Поруч з її ліжком сиділа медсестра.

– Ти хочеш їсти? – запитала вона у дівчинки.

Поліна мовчки кивнула у відповідь. Їй одразу принесли тацю з продуктами. Поки дівчинка снідала, в палату увійшов чоловік у формі.

– Поліно, дозволь задати тобі кілька питань, – сказав чоловік.

– А хто ви? – поцікавилася дівчинка.

– Я поліцейський, – відповів чоловік, – так ми можемо поговорити?

Поліна мовчки кивнула і стала чекати, що станеться далі.

– Як ти опинилася на морозі? – поцікавився поліцейський.

– Мій тато побив мене, а потім виштовхнув в під’їзд. Я вирішила повернутися назад в притулок, – пробурмотіла дівчинка.

– Ти з дитячого будинку? – запитав чоловік.

Дитина просто кивнула і розридалася. Поліцейський дізнався прізвище її прийомних батьків, а потім подзвонив в дитячий будинок, де виховувалася дівчинка.

Вихователька тут же вирішила приїхати в лікарню. Поліна побачила знайоме обличчя і просто закричала від радості. З лікарні вона повернулася до  свого притулку. На прийомних батьків пізніше було порушено кримінальну справу.