Максим принизив свою дружину при своїх друзях. Дружина ж вирішила його провчити і перевиховати. Спочатку, вона не прийшла додому ночувати

Восьма ранку. Лариса увійшла до квартири. Прислухалася.

«Начебто все тихо і спокійно, — подумала вона. – Це добре”.

До передпокою вийшов Макс.

«Він не поїхав на роботу? – подумала Лариса. – Дивно. А хто гроші зароблятиме. Адже зараз святкові дні. Платять подвійно!

– Ти нічого не хочеш мені сказати? — суворо запитав Макс.

— Доброго ранку, — спокійно відповіла Лариса, знімаючи чоботи.

– І це все? — здивовано вигукнув Макс. — більше нічого сказати?

Лариса зняла пуховик і пішла на кухню.

– А чому ти не на роботі? — спитала вона, проходячи повз чоловіка. — погано почуваєшся?

— Сьогодні вихідний, — відповів Макс, ідучи за дружиною.

«Я знаю, що сьогодні вихідний, – подумала Лариса. — Мене інше цікавить. Чому він не працює? Знала б, що він удома, я ще погуляла б».

Але вголос Лариса цього не сказала . Вона вирішила й надалі грати на нервах чоловіка. Тому що два дні тому він її дуже образив. І тепер Лариса мстилася йому за це.

— Ага? — здивовано промовила Лариса, наливаючи собі кави. – А який сьогодні день?

– Вівторок, – відповів Макс.

– Вже? — здивувалася Лариса, сідаючи за стіл і з цікавістю дивлячись на чоловіка. – Як швидко летить час. Ще нещодавно була субота, а ось уже і вівторок.

— Ларисо, послухай… — почав Макс.

— А ти тепер і у вівторок відпочиваєш? — не слухаючи його, спитала Лариса.

— Сьогодні вихідний у всій нашій країні, — гордо відповів Макс.

«Ну, так, — подумала Лариса, — вихідний. Тому всі чесні та порядні чоловіки зараз працюють. За подвійну оплату. А ти вдома сидиш. Дружині допит влаштовуєш. Могли б і ввечері поговорити. Ти повернувся б із роботи, і ми все б з тобою обговорили. Забув, що в тебе двоє дітей та за квартиру ще двадцять років розплачуватись?»

Але й цього Лариса не сказала . Вона пила каву і мовчки дивилася на Макса.

— Де ти була, Ларисо? – запитав Макс. – Я дзвонив тобі всю ніч і не міг додзвонитися. Чому ти не подзвонила мені? Чому не сказала, де ти? Невже ти не розумієш, що я і наші діти: ми всі хвилюємося?

«От тільки не треба про дітей наших казок розповідати, — подумала Лариса. — хвилюються вони. Ти, може, й хвилюєшся, але не вони. Мене не було лише одну ніч. Діти і знати нічого не знають. Я пішла, коли вони вже спали, а повернулася, коли ще сплять. Тож з дітьми у мене все гаразд».

– Каву хочеш? – запитала Лариса.

– Я серйозно, Ларисо, – відповів Макс, – мені зараз не до кави. Чому твій телефон був недоступний?

— Так це… — Лариса трохи подумала. — У мене телефон було вимкнено, а я й не помітила.

— Де ти була, Ларисо? — наполегливо повторив Макс. – Всю ніч! Тільки не кажи, що в Олени. Тому що я дзвонив їй. І в неї тебе точно не було. Я знаю!

«А ти спробуй, доведи, — подумала Лариса, — що мене точно в неї не було. Знає він».

— Коли й о котрій ти дзвонив Олені? – запитала Лариса.

– Вчора! – відповів Макс. – Увечері. Годині об одинадцятій.

Лариса зітхнула і похитала головою.

– Ну ось, – спокійно сказала вона. – Тепер все і з’ясувалося. Адже я прийшла до неї на початку дванадцятої. Тобі просто треба було їй передзвонити. Трохи пізніше.Не здогадався? Ех ти!

«Вона мене за кого сприймає? – подумав Макс. — За наївну маленьку дитину?»

– Чому не здогадався, – сказав він твердим і рішучим голосом. – Я подзвонив. Трохи пізніше. О пів на дванадцяту. Тебе не було.

Лариса спокійно і сміливо дивлячись у вічі чоловікові, зробила ковток кави і позіхнула.

– Спати хочу, – розважливо сказала вона. — цілу ніч не спала.

– Тебе не було у Олени, – сухо повторив Макс.

«Завівся, як папуга, — подумала Лариса. – Не було, не було».

— О пів на дванадцяту? – перепитала вона. — Звісно, ​​не було. Знайшов, коли дзвонити. На той час я вже пішла від неї. Ти ще пізніше подзвонив би.

«Та вона або не розуміє, про що я, — подумав Макс, — або навмисне так говорить. Знущається, чи що?

– І куди ти пішла? – запитав Макс.

— А я надвір вийшла. Подихати свіжим повітрям. Ось віриш, Макс, немає нічого прекраснішого, ніж іноді в зимову холодну ніч вийти з під’їзду на вулицю, сісти на лавочку, що біля під’їзду, подивитися на зірки і подихати свіжим повітрям.

«Ні, – подумав Макс, – вона не знущається. Вона просто безглузда. Втім, як і усі жінки. Тому й розмовляти з нею треба відповідно до її розумового розвитку. Спокійно. Як із дитиною».

– А потім? – запитав Макс. — Коли надихалася свіжим повітрям, куди пішла?

Нічого не говорячи, Лариса встала з-за столу і підійшла до холодильника. Відкривши його, вона якийсь час уважно вивчала вміст.

«Ну, так я й знала, — подумала Лариса, — у холодильнику пусто. Він усе зжер. Виходить, я роблю все правильно».

Лариса зачинила холодильник, подивилася на чоловіка та посміхнулася.

– Як куди? – здивувалася вона. – Повернулася до Олени. І якби ти подзвонив їй…

— Я їй дзвонив! – Закричав Макс. – О першій ночі.

«Спокійно, Макс, — думала Лариса, наливаючи собі ще філіжанку кави і сідаючи за стіл, — навіщо ж так нервувати. Ти розбудиш дітей. Тим більше, що я ще нічого такого не сказала. Головне попереду».

– Все правильно, – тихо відповіла Лариса. — Тільки я повернулася, Олена мені відразу повідомила, що ти щойно дзвонив. А я говорю, як шкода, що я не встигла підійти до телефону. Олена так за тебе переживала. Все цікавилася, як ти там один із дітьми.

— Чому ж ти не подзвонила мені з її телефону? – запитав Маск.

– Було вже пізно. Я думала, що ти спиш.

«Ну ж бреше, — думав Макс, — причому бреше нахабно! Сміливо дивлячись мені в очі».

— А куди ти поділася за півгодини? — спитав він.

— Тільки не кажи, що дзвонив Олені кожні півгодини? – посміхнулася Лариса. – Оленка тебе просто послала б.

– Я хвилювався! – вигукнув Макс. — Я не знав, що думати. І так. Вона… Послала мене! Де ти була, Ларисо? Адже я твій чоловік. І у нас, між іншим, двоє дітей!

Лариса насправді була у Олени. І коли Макс дзвонив Олені, Лариса завжди була поряд і все чула. Просто подруги так домовились.

— Це буде йому уроком, — сказала Лариса, коли пізно ввечері прийшла до Олени додому і сказала, що залишиться в неї ночувати, — за те, що він під час святкової вечері сказав, що цього разу все не так смачно, як минулого Нового року.

– Він це серйозно? – запитала Олена.

– Ні, звичайно, – відповіла Лариса. – Бачила б ти, як він їв! Це він мені на зло. За те, що я влаштувала скандал. Не соромлячись гостей. А йому, бачите, стало за мене соромно.

— Ти влаштувала скандал? – здивувалася Олена. – А що за гості?

– Його колишні однокурсники. Разом навчалися в інституті. Він вмовив мене запросити їх до нас у гості на Новий рік. Обіцяв, що буде весело.

— Серед них були й жінки?

— Звичайно.

– І ти погодилася?

— А що мені лишалося? Він поводився, як примхлива дитина. Хочу, каже, весело зустріти Новий рік.

– І багато було гостей?

— Та не в цьому річ. А тільки під час вечері він раптом зникає, а разом із ним зникає і одна з його подруг. А коли вони за деякий час з’явилися, Макс не захотів нічого пояснювати. Сказав, щоби я відстала. А його подруга, нахабно дивлячись мені в очі, сказала, що не можна бути такою ревнивою.

– А ти що? – запитала Олена.

— А я їй сказала, що я не ревнива, а просто після народження двох дітей мій характер став поганим. І ще я зажадала, щоб вона прямо зараз пішла геть звідси. Макс почав за неї заступатися. Тут і гості стали обурюватись і вчити мене гарним манерам. Тоді я сказала, що якщо вона їм така дорога, то запросто можуть забиратися разом з нею.

— А що гості?

— Образилися і сказали, що йдуть.

– А Макс?

— А він сказав, що не чекав на мене такого. Тоді я сказала, що і він також може шурувати разом із усіма.

– І що?

— В результаті пішла лише вона одна. А Макс і решта залишилися. А коли всі знову сіли за стіл, Макс сказав, що я від злості розучилася готувати. Тоді я й вирішила, що помщуся йому.

— То може кинути його? – запропонувала Олена. – Навіщо він тобі такий?

— Кинути його завжди встигну, — відповіла Лариса. — Але спершу хочу помститися. Інакше не заспокоюся. Такий у мене характер. А після того, як помщуся, спробую перевиховати. Ось якщо не вийде перевиховати, тоді кину.

— А як мститися збираєшся?

— Примушу ревнувати.

— А як виховуватимеш?

— Так само. Примушу його ревнувати. Як ще?

– А не боїшся?

– Чого?

– Що піде.

— Ну, якщо піде, то вважатиму, що з перевихованням нічого не вийшло і я його покинула, — розважливо відповіла Лариса.

Всю ніч подруги сиділи на кухні та розмовляли. І майже всю ніч Олена відповідала на дзвінки Макса. А ранком Лариса повернулася додому. І Макс добивався від Лариси правди.

— Ти розумієш, що своєю поведінкою ставиш під загрозу наші стосунки? – сказав Макс. — Чи ти цього не розумієш?

— Розумію, — відповіла Лариса. — Але цього не боюся.

– Чому?

– Тому що! – відповіла Лариса. — Наші стосунки вже зіпсовані. І зіпсовані тобою. Коли ти пішов із цією.

— Між нами нічого не було. Ми просто гуляли та згадували молодість. Вона – мила, добра жінка. Просто їй дуже не пощастило у житті. Вже три рази була одружена і всі три рази невдало. Вона розчарувалася в чоловіках та в житті. Я не міг залишити її в такому стані. Як її друг! Я повинен був повернути їй віру.

— От і я просто гуляла всю ніч і згадувала молодість, — відповіла Лариса. — З однією теж дуже нещасною людиною. Ми з ним колись разом навчалися. І він не менше, ніж твоя подруга, потребує втіхи.

— Втіхи?

– Звичайно! А як ти думав? Якщо він нещодавно знову розлучився. Третій раз. Уявляєш? Чоловік хоче кохання, хоче бути щасливим, а йому не щастить. Як я могла кинути чоловіка в такому стані? І сьогодні я піду до нього.

– Що? Почекай. Я тебе не пущу.

— Я не питаю у тебе дозволу. Ось зараз висплюсь, а ввечері покладу дітей спати і піду.

— Ти нікуди не втечеш, — впевнено заявив Макс. — Тому що я зараз збираю речі і йду від тебе. Ти не залишиш ти дітей самих?

— Іди, — байдуже відповіла Лариса. — Але у такому разі я відвезу дітей твоїм батькам. І все одно піду до нього.

– Чому це до моїх батьків ти відвезеш наших дітей? Чому не до своїх?

Лариса з цікавістю подивилася на чоловіка.

– Та ну тебе, – махнула рукою вона, – якісь дурні запитання задаєш. Ну, якщо ти так хочеш, якщо тобі так простіше, можеш відвезти їх до моїх батьків. Не бачу особливої ​​різниці. А я пішла спати.

— Ларисо, якщо ти думаєш, що маєш право так поводитися зі мною, так зі мною розмовляти, то ти помиляєшся! – Вигукнув Макс.

— Слово честі, дуже втомилася, — сказала Лариса, — не до розмов. Я взагалі зараз ні про що не думаю. Тим більше, що ми вже обговорили. На мою думку, все і так ясно. А що незрозуміло, завтра вранці обговоримо. Ось я повернусь і… Поговоримо. І попроси дітей не галасувати. А будеш йти, з дітьми чи без, дуже тебе прошу, не гримай голосно дверима.

Лариса пішла до спальні, а Макс залишився на кухні варити дітям сніданок. Одразу після сніданку Макс відвіз дітей до своїх батьків. А сам повернувся додому.

Він, звичайно, не збирався нікуди йти. Вирішив дочекатися, коли прокинеться Лариса, щоб її нікуди не пустити. Про всяк випадок навіть сховав її речі. І двері зачинив на всі закрепи, а ключі теж сховав.

«За вихідні, — думав він, — я її перевиховаю».

Але вже наступного ранку Лариса вигнала Макса на роботу. Тому що святкові дні оплачуються подвійно. А у них двоє дітей та іпотека на двадцять років уперед.