Мабуть ваша дитина не запам’ятає цього

Бути матір’ю – це не просто тонна брудних підгузників і годування ночами.

Ти не запам’ятаєш, як я стояла у ванній пізно ввечері, рахувала перейми і з острахом і трепетним очікуванням дивилася на місяць, знаючи, що скоро ти з’явишся на світ.

І як я шепотіла тобі: “Ми це зробимо!”

Ти не запам’ятаєш, як ти дивився на мене, відразу після того, як народився. Або як я притискала тебе до серця і шепотіла тобі на вухо: “Привіт, малюк!”

Ти не запам’ятаєш, як ти рятував мене, коли я була в поганому настрої. Як ти заповнив моє серце. Поки тебе не було, я була слабка, а ти подарував мені сенс.

Ти не запам’ятаєш, як я з гордістю дивилася на тебе, куди б ти не йшов, і ти завжди був моїм найкрасивішим хлопчиком.

Ти не запам’ятаєш, як я сміялася над усіма кумедними речами, які ти робив, і посміхалася, коли бачила, яке в тебе добре серце.

Ти не запам’ятаєш, як я розчісувала твоє волосся, а ти дивився на мене. Ми не говорили ні слова, а наші душі стикалися і ми говорили один одному все, що не можна сказати словами.

Ти не запам’ятаєш, як ми грались і лоскотали один одного. І не запам’ятаєш, як я хитрувала, чекала, коли ти підкрадешся ближче, щоб схопити тебе і покрити твоє маленьке личко поцілунками.

Ти не запам’ятаєш, як, лягаючи спати, я мучилася від думки: чи все я роблю правильно? Напевно я вже багато разів зробила дурниці? Чи зможу я бути такою мамою, яка тобі потрібна?

Ти не запам’ятаєш, як моє серце розривалося, знову і знову, кожного разу, коли ти проходив чергову віху. Коли я дивилася, як пісок сиплеться в пісковому годиннику і з радістю розуміла, що ти ростеш.

Ти не запам’ятаєш, як я тримала твої маленькі ніжки в своїх руках, уявляючи, що одного разу вони будуть набагато більше моїх ніг і я повинна буду тебе відпустити.

Ти не запам’ятаєш, але запам’ятаю я і буду тримати ці спогади в своєму серці для нас двох.

Автор: Джессіка Даймас