Людмила приїхала додому на чотири дні раніше і застукала чоловіка “на гарячому”. Вона не могла й подумати, що він всі роки її обманював

Олексій скромно сидів на табуретці і мав вигляд кошеня, що нашкодило, якого сувора господиня тикала мордочкою.

Він намагався займати якнайменше місця, тому що по кухні розсердженою фурією носилася його дружина Люда. А потрапляти під важку ручку своєї ангелоподібної дружини Олексій не хотів, був, знаєте, певний досвід.

– Отак ти, значить, зі мною? – грізно запитувала Люда, показуючи на блюдо із запеченим м’ясом. – І ось так, так?

Цього разу палець майже вперся в яблучний пиріг, що ще палахкотів жаром. Пиріг одуряюче пах свіжою здобою і яблуками з корицею.

Олексій проковтнув слину, що набігла, зітхнув і ще нижче повісив голову. Крити йому не було чим, його спіймали на гарячому у буквальному значенні цього слова.

Тепер Люда мала право карати та милувати. Олексію було незатишно під осудливим поглядом дружини і він мерзлякувато зіщулився, хоча на кухні було спекотно.

– Я тобі довіряла, кожне слово твоє сприймала за чисту монету, а ти! Ти обманював мене всі вісім років, що ми з тобою знайомі, і ще п’ять років, що ми з тобою одружені!

Люда гірко зітхнула, потім підійшла до пирога і відрізала собі великий шматок. Рот Олексія знову сповнився слиною, але він не ризикнув наблизитися до пирога.

Люда відкусила великий шматок і стала його зосереджено жувати, не перестаючи свердлити чоловіка важким поглядом. Льоша ще раз зітхнув і почав розглядати свої тапочки.

Він старанно гнав від себе думку про свіжозварений борщ, який стояв на плиті в каструльці, про запечене м’ясо, і про пиріг, при думці про який він готовий був захлинутися слиною.

Поки Олексій приборкував низинні інстинкти організму, Люда впоралася зі шматком пирога і зараз думала, чи не відрізати собі ще. Але вирішивши, що хорошого помалу, знову повернулася до чоловіка, який вже скис.

– І скільки років ти збирався мені брехати? Скільки років я ще мала ходити в дурнях? – почала вона повільно наступати на чоловіка.

Той зіщулився на табуретці, але схоплюватися поки не поспішав. Треба ж і якусь чоловічу гордість продемонструвати, зрештою.

Хоча сидячи на табуретці в тапочках та витягнутих підштанниках чоловіча гордість щось відмовлялася демонструватися. Але Льоша намагався взяти себе до рук.

– А чого одразу брехав? Я тобі не брехав, просто так вийшло, що ти не знала. Ото й не знала, кому з того погано було? А тепер знаєш, а кому стало добре? – швидко заплутався у своїх висновках Льоша і вважав за благо поринути в багатозначне мовчання.

Але Люду не так просто було збити з думки. Вона перла як бульдозер, маючи намір зламати волю чоловіка до опору і з’ясувати все, що її зараз хвилювало.

– І мама твоя, мабуть, все знала! Ще, мабуть, сміялася наді мною, що я як сліпе каченя тикаюсь, а правди не бачу, – промовила жінка.

– Нічого мама не сміялася, вона взагалі… – почав виправдовуватися Льоша, але зрозумів, що тільки глибше закопує себе і вирішив знову закрити рот.

– Не сміялася, але знала… Дуже цікаво, – дуже лагідним голосом заспівала Людмила, крутячи в руках ніж.

Вона різко розвернулась і підійшла до столу, на якому все ще ароматно пахло запечене м’ясо. Лихо відхопивши шматок і відправивши його до рота, Людмила заходила по кімнаті.

Льоша з побоюванням стежив за її пересуваннями. За жінкою, яка кидається як бенгальський тигр по кімнаті, стискаючи в одній руці ніж, а в іншій виделку.

– Так ти і відпиратимешся, що все це не ти готував? Знову розкажеш, що мама приходила, приносила? А та безнадійно спалена яєчня на початку нашого сімейного життя – це ж ти спеціально, так? – щоб підозри відвести! – стрімко наблизилася до чоловіка Люда, погрожуючи чоловікові виделкою.

Той похмуро опустив голову. Крити не було чим. Його застали на гарячому, коли він уже витяг з духовки м’ясо і готувався відправити туди пиріг. На плиті доходив борщ.

Дружина увійшла на кухню безшумно, точніше Олексій її не почув, у нього працював телевізор.

– Ти… Ти ж повинна тільки через чотири дні, – розгублено забубнив Льоша і його погляд зацьковано заметався по кухні.

Там лушпиння від овочів, у раковині гора посуду, руки червоні від буряків, на підштанниках сліди тіста. Тут уже зрозуміло, що готував саме Льоша, на маму вже не звалиш. Адже йому так хотілося зберегти свою навичку в таємниці.

Він стільки років зберігав глибоко в серці секрет, що вміє добре готувати. Зберігав би він його й далі, але коли дружина виїжджала, він розслаблявся і охоче вставав до плити.

Декілька разів він проходив по межі, йому тоді здавалося, що дружина все зрозуміла і його розкусила, але все обходилося. А цього разу не обійшлося, надто багато доказів.

Людмила схрестила руки на грудях та сміялася зі своїх думок. Ця її посмішка не обіцяла Олексію нічого доброго. Тепер місце біля плити належить йому мінімум до дев’ятого березня.