Люблю і дружину і коханку, ось так, мої почуття однакові до двох жінок. І не спішіть мене засуджувати, адже життя тільки одне

Ось така життєва ситуація. Люблю і дружину, і коханку. Перш ніж закидати мене голослівними звинуваченнями, волати до почуттів справедливості, до совісті… Просто послухайте. Життя у нас одне, і відчути його варто до найдрібніших деталей.

Я не порушую закону. Більше того, в деяких країнах, навіть культурах, у багатоженстві не бачать нічого поганого. Що ж, я звір якийсь, якщо мої почуття однакові до двох жінок, а не до однієї? Але зараз обставини такі, що просто жити з цими двома жінками я не маю нагоди — наше суспільство це засуджує.

Я вихований у середньостатистичній сім’ї. Мама, тато, двокімнатна квартира за 20 хвилин їзди від центру. Школа, а потім інститут. Нічого незвичайного. За молодістю, бувало, йшов у загули, на дискотеки та тусовки з друзями. Там знайомства з прекрасною статтю, швидкоплинні стосунки.

Після інституту влаштувався хорошу роботу. Дізнався про свою сферу зсередини. Ризикнув і пішов у самостійне плавання. Так я став бізнесменом-початківцем. Паралельно із цим познайомився з Інною. Зараз мене зрозуміють багато підприємців, які працюють на себе: спочатку було дуже важко.

Заощаджувати доводилося буквально на всьому. Адже кожна зайва копійка – це потенційний прибуток. Гроші потрібно вкладати у бізнес.

Тому Інна не була особливо розпещена якимись подарунками. Більше того, я часто в неї зичив гроші. Небагато, по дрібниці. Але чи багато із сучасних молодих людей можуть дозволити собі таку поведінку і не розлучитися зі своїми «половинками»? Навряд чи.

Коли більш-менш став на ноги, зіграли весілля. Для мене це не було якоюсь подією. Просто вимушений ритуал. Як і народження дитини. Інна, моя дружина, — людина, якій я довіряю найбільше на світі. Можу поділитися з нею найпотаємнішими думками, і вона завжди зрозуміє. Може, не підтримає, але хоч би дасть пораду.

Нині у нас двоє дітей. Хлопчик і дівчинка. Милі, добрі діти. Їхнім вихованням займається мама, мені ніколи, та я й не сильно в цьому знаюся.

Дружина вміє шикарно готувати, чудово виховує дітей, обставила квартиру на свій смак, і я вам скажу чесно — у жінки якесь особливе бачення. Іноді приходжу додому і просто милуюсь своїм житлом. Як у кіно якомусь. Навряд чи хвалені дизайнери вигадали б щось краще.

Так, після народження дітей фігура вже не та. Трохи поправилась на мій смак. Крім того, за роки подружнього життя, побуту та моментів пристрасті я досконально вивчив усі її зовнішні недоліки. Звички, знову ж таки. І я чудово розумію, що мінуси не змінити, а нових плюсів вже не додасться. Не у нашому віці. Це правда, і це трохи сумно.

Немає нічого дивного в тому, що в мене раптом наклюнувся шикарний клієнт, і проводити час вдома довелося набагато менше. Ну, це офіційна версія. Насправді «клієнтом» була Світлана. І так, вона справді шикарна.

Велику роль відіграв її вік: вона була одноліткою моєї дружини. Струнне, підтягнуте тіло. Пружна шкіра. Купа нової, цікавої інформації про все у світі. Іноді це навіть напружувало моє чоловіче его. Звісно, ​​жодних дітей. І повна згода зі мною, що наші стосунки залишаться таємно від дружини. Мою сім’ю ніхто руйнувати не хотів.

А ось друзі, чи то пак, колеги, про Свєту знали дуже добре. Спочатку вони, як це заведено, радили мені одуматися, переглянути життєві пріоритети. Але потім стало ясно, що подвійне життя вже частина мене, і вони відстали. Час від часу ми зі Світланою виходили в люди. Добре тонована машина має свої переваги.

Вона любить якісну їжу, гарний відпочинок. Любить прокидатися рано, робити гімнастику та каву нам обом. Не говорить про рутинні проблеми, про те, як би нам прилаштувати сина до хорошої школи, а наступного тижня зробити перестановку у квартирі. Від неї пахне класними духами, а не куховарством і засобом для посуду.

Це так би мовити Інна. Тільки якби вона не зустріла мене і мала б купу вільного часу і фінансову свободу. Я це чудово розумію та повністю оплачую. Чому? Просто можу собі дозволити. У цих відносинах трьох людей постраждалою є лише моя дружина Інна. Точніше, була. До недавнього часу.

Яким би не було великим наше місто, люди завжди перетнуться в самий невідповідний момент. Ось і двоюрідна сестра Інни випадково побачила нас зі Світланою. Я відпиратися не став та й до чого ламати комедію? Поговорили, я все розповів, як є. Виявляється, вона вже давно відчувала щось недобре, і, виходить, ми обидвоє внутрішньо були готові до розмови.

Жодних ультиматумів чи обіцянок забрати дітей та половину майна. Такий дешевий шантаж не в її стилі. Вона просто подивилася на мене наприкінці розмови і попросила замислитись. Що я знаходжу в ній, і що мені може дати Світлана. Чи скороминуща ця інтрижка чи справді серйозні почуття дорослої людини. Дітей, у будь-якому випадку, я бачитиму, коли захочу.

І я замислився. Спершу метався між двох вогнів, страждаючи від вибору. Виписував усі плюси та мінуси. Дивився на ситуацію під різними кутами. Навіть читав щось мотивуюче. І дійшов одного прозаїчного висновку. Мені не потрібна жодна з них. Власне, я і від дітей віддалився. Уся ця ситуація показала, що останніми роками ніхто з оточуючих не сприймав мене як рідну людину.

Інна — чудова мама та господиня. Всепрощаюча і розуміюча жінка. Але я для неї лише батько наших дітей. Опора, гаманець та засіб для нормального життя. Світлана — прекрасна, всебічно розвинена людина. Зі своїми бонусами. Вона добре до мене ставиться, не гуляє з іншими чоловіками, але мене по-справжньому не любить. Якби сталося, ми просто розійдемося як хороші друзі.

Все, що я вмію, це заробляти гроші. Накопичувати їх чи вкладати. Як білка, що збирає горіхи. Їх має багато, але навіщо їй, по суті, така кількість? Ось вона й ховає свої багатства на чорний день, а потім забуває, де лишила. Так і я. Задоволення мені приносить лише робота. Все інше… Не так суттєво.

І що мені тепер робити? Чекає важливий життєвий вибір. Дехто скаже, найважливіший у моєму житті. А мені на нього не те щоб начхати, але якогось особливого трепету я не відчуваю.

Живу в орендованій квартирі і думаю. Не страждаю від самотності. Їжу привозить доставка, до жінок не тягне. Може це і є моя доля, любити обох і бути самотнім? Чомусь така перспектива зовсім не лякає, навіть надихає. Напевно, мені просто потрібно більше часу.