Лист від чоловіка врятував нашу сім’ю та змусив мене серйозно задуматись

Всього декілька років тому ми були цілком звичайною середньостатистичною сім’єю. Чоловік щодня ходив на роботу, вечорами допомагав мені купати дочку і гуляти з нею. Іноді ми вибиралися всією сім’єю кудись на вихідні.

Коли народилася друга дочка, все стало набагато складніше. Мені стало важче займатися дітьми, і я почала дорікати чоловіка в тому, що він має можливість розвиватися в професійному плані, а я сиджу вдома в чотирьох стінах. Чоловік допомагав мені у свої вихідні, але моя моральна втома і невдоволення рутинними побутовими клопотами наростали.

Чоловік часто возився з ремонтом машини, їхав на дачу один, іноді забував зробити щось, про що я просила. Я часто злилася, стала надто дратівливою. Пробувала віддати старшу дочку в садок, але вона часто хворіла, тому відвідувала його надто рідко.

Чоловік з ранку до вечора пропадав на роботі, а мені зовсім перестало подобатися моє життя. Я порахувала, що не отримала від шлюбу нічого, крім купи турбот, проблем і самотності. Вирішила поговорити з чоловіком, але через маленьких дітей, нескінченний побут і роботу розмова все відкладалася. Тоді ми вирішили написати листи один одному. І в листі потрібно було написати все, що  не влаштовує в партнері та в нашому сімейному житті взагалі.

Увечері діти заснули, а я почала писати. Написала три листи! Як я втомилася від декретної “відпустки”, від нашого шлюбу, від того, що він весь час на роботі, возиться з машиною або на дачі. Що я більше так не можу, не хочу і не розумію, навіщо взагалі потрібно було одружуватися.

Простягнула наступного вечора свій лист чоловікові. Він прочитав, задумався. Потім посміхнувся і сказав: «Ну, діти підростуть і все зміниться». Чоловік простягнув мені свій лист.

Я відкрила з незадоволеним обличчям, чекаючи таких же багатосторінкових докорів в мою адресу і готуючись на все це відповісти розлученням. Розгортаю один великий аркуш, на якому всього шість слів: «Люблю тебе такою, яка ти є!»

Я не очікувала … Чекала все, що завгодно, але ніяк не це. Не знала, що і сказати. Того вечора ми провели кілька годин удвох і я  більше нічого не просила пояснювати. Я зрозуміла, що у мене на світі немає більше таких людей, крім чоловіка і дітей, які люблять мене просто так, такою, яка я є. Не за професійні заслуги і не за гроші.

Той «лист» я зберігаю і на все життя запам’ятала. А діти дійсно, підросли … Тепер наше життя дуже змінилася. Ми можемо разом подорожувати, відвідувати парки, музеї, можемо веселитися разом і ходити в походи. Іноді я згадую той вечір і я така щаслива, що у чоловіка вистачило розуму написати в листі саме ті шість слів! Інакше ми б розлучилися і нашої щасливої ​​родини не було б.