– Квартиру купила і все? Родинні зв’язки нічого для тебе не значать?

Ми довго економили і нарешті взяли двокімнатну квартиру в столиці в іпотеку. Заїхавши минулого місяця в нашу квартиру, ми з чоловіком жодних вихідних не змогли провестим разом. Провівши чергового родича, вже четвертого за останній тиждень, я втомлено гепнулася в крісло.

– Не треба було говорити, що купили квартиру. Коли знімали, такого паломництва не було. – сказав чоловік.

– Я й не говорила, це мама. – обурено зітхнула я.

Увечері в наші двері знову пролунав дзвінок.

– Привіт, сестричко! Зустрічай мешканців! – сестра ввалилася в квартиру, в одній руці тримаючи дитину, іншою рукою тягнучи валізу. – Малого прописати треба буде, щоб садок дали. Та й мені реєстрація потрібна, щоб на роботу взяли на нормальну. Ти не бійся – ми до тебе ненадовго! Рік-два, поки на ноги не встану! На, потримай! – вона вручила мені племінника.

– А ти чому навіть не подзвонила? – ошелешено запитала я.

– Ха, знаю я тебе! Ти б триста відмазок знайшла, аби ми не приїхали! Де ми можемо розташуватися?

Чоловік вийшов, оглянув сестру, загостривши увагу на її валізі і пішов назад в спальню, важко зітхнувши.

– Так, завтра на роботу не ходи – з Давидом залишишся, я хочу на місто подивитися. І грошенят би підкинути не завадило, а то у нас ні копійки – на останні гроші до тебе приїхали. Мама як сказала, що ти в Києві квартиру купила, я відразу зрозуміла – ось він, мій шанс на нормальне життя! З мужиком познайомлюся, при квартирі. Син у вас поживе, якщо що. Відразу лякати не буду, а то до шлюбу кавалер втекти може, а після весілля нікуди вже не дінеться. – розсміялася сестра, блиснувши гнилими зубами.

Я спробувала пояснити сестрі своє ставлення до подій:

– А тебе не бентежить, що у нас місця немає? І взагалі, Аня, про такі речі потрібно заздалегідь домовлятися. Ми працюємо, няньчитися з вами – часу немає. Нам самим хочеться удвох пожити, ми кілька років по знімним кімнатах моталися, все з чужими людьми. – я спробувала пояснити сестрі своє ставлення до подій.

– Так то – з чужими! А ми ж не чужі! – зраділа Аня, залазячи в холодильник. – Давид, йогурт будеш? А тут у нас що? Ммм, ковбаска! До речі, – плямкаючи сказала Аня, відкусивши ковбасу прямо від палиці – Ти кажеш – місця немає. Нормально ми всі помістимось, просто у вітальню диван і крісло розкладне купиш.

– Аня! Послухай мене! Ви з сином не будете з нами жити! Спасибі, що приїхала, я дійсно рада тебе бачити. Але жити ми хочемо вдвох!

– Горда стола, еге ж? Квартиру купила і все? Родинні зв’язки нічого для тебе не значать? – почала обурюватися сестра. – Ти диви, я ж все твоєму чоловікові розповісти можу, як ти по селу гуляла, та з мужиками спілкувалася, коли без нього до мами приїжджала!

– Ти з глузду з’їхала чи що? – від заяви сестри я майже втратила дар мови.

– Гей, Віктор, йди сюди! Дружина твоя – гуляща! Краще на мені одружуйся! Я вірна буду! Давай, нехай вона збирається і йде!

Чоловік зайшов на кухню, взяв мою сестру в оберемок, відніс в коридор і виштовхав її з квартири. Потім виніс валізу, вручив дитини і закрив двері.

Сестра кричала в під’їзді до пізнього вечора, а потім пішла. А на ранок мені зателефонувала мама і повідомила, що я – невдячна погань і що сім’ї у мене більше немає.

Ось так – купили квартиру, позбулися родичів.