Квартирні проблеми

Мій тато помер коли я була студенткою. Зараз моя мама живе сама у трикімнатній квартирі. У неї двоє дітей: я і мій брат Віктор. Ми живемо окремо, знайшли хороші роботи. У нас вже давно свої сім’ї й діти, зате практично всі вихідні ми проводимо разом у мами.

Так тривало доти, поки не відбулася одна  дивна подія, пов’язана з квартирою мами. У мами є рідна сестра, моя тітка Ольга, а у тітки син Іван. Ми з  братом з ним практично не спілкуємося, тільки мама. Знаємо лиш те, що двоюрідний брат все життя сидить на шиї своєї матері, був одружений, але дружина його втекла, втомившись від вічно невдоволеного чоловіка, який місяць працює, а два місяці валяється на дивані вдома. Тільки тітка Оля  заради сина готова на все і завжди розповідала нашій мамі який він розумний, а всі баби нині пішли занадто вибагливі.

Ми з братом в їхні справи не вмішувались, з Іваном у нас ніколи не було дружніх відносин. Проте мама моя впевнена, що Іван прекрасний хлопець, просто життя до нього дуже жорстоке.

У той п’ятничний вечір я як завжди забігла з роботи в супермаркет, набрала продуктів мамі й собі додому, викликала таксі й заїхала спочатку до мами, провідати, прибрати квартиру та дізнатися як справи у неї. Зустріла вона мене якимось загадковим поглядом, налила суп, сіла навпроти.

– Мамо, щось трапилося? – поцікавилася я.

– Ні, все нормально, з чого ти взяла, – вона сиділа, розправляючи краєчок скатертини, не піднімаючи очей.

– Ну я ж бачу, ти щось хочеш сказати!

– Сьогодні ми з тіткою Ольгою та Іваном були у нотаріуса, я оформила дарчу на квартиру.

Ось це було несподівано! Ми з братом завжди були впевнені, що її квартира перейде до нас, прямих спадкоємців, а тут нате вам!

– А на кого дарча мамо? – я вже здогадувалася, але хотіла почути від неї сама.

– На Івана звісно. У вас у всіх житло є, а ось йому йти нікуди, сидить біля спідниці матері, не годиться!

– Мамо, тобі значить племінник дорожче рідних дітей! У тебе внуки підростають, про них хоча б подумала! …

Я відчувала, що втрачаю самоконтроль, таке траплялося рідко, зазвичай я стримана і добре контролюю ситуацію. Ця історія вибила мене з колії. Просто було чисто по-людськи образливо. Я встала, схопила речі й пішла в коридор.

– Нехай тепер Іван і доглядає за тобою, возить продукти, наводить чистоту і порядок!

Моя мама так ніби чекала цих слів, схопилася і вигукнула:

– Ось правильно Оля каже, ви до мене приїжджаєте тільки через квартиру!

– Оля? …

Так от значить хто це все придумав. Тітка Оля, нас з Віктором  ще з дитинства не любила, бачте ми виросли в повній сім’ї, а її син без батька, тому все життя вона тягнула ковдру на себе. З братом моїм вона взагалі не спілкується після того, як він одного разу нагрубив їй, на її думку. А тепер і зовсім вирішила позбавити нас спадщини. Браво, тітко Олю, у вас все вийшло!

Того вечора я зателефонувала тітці, щоб висловити все, що про неї думаю. Але вона була хитріше,  розповіла зворушливу історію про те, як наша мама сама пропонувала її синочку квартиру, як він довго відмовлявся, але все ж вона не могла встояти перед її напором. Так само я почула, як вона нас любить, ми ж самі близькі родичі, навіщо нам сваритися. Тепер я зрозуміла, навіщо тітка останнім часом приходила до мами, частіше ніж я, ось виявляється чим вона займалася, промивала мізки сестрі!

На наступний день я поїхала до брата повідомити новину, телефонувати, щоб таке розповідати я не хотіла. Дізнавшись всі подробиці історії, він рвав і метав! Річ у тому, що заповіт ще переписати можна, а дарчу ні. Вона одна на все життя!

Тиждень я не була у мами, але робити нічого, в один з будніх днів так само купила продукти та поїхала до неї. Зустріла вона мене як ні в чому не бувало. Посадила вечеряти. Поговорили з нею про те, про се, і тут вона вказує на чайник і каже, що його буквально на днях подарувала їй тітка Оля.

– Як тітка Оля? Мамо я ж тобі його купила на 8 березня минулого року!

– Це неможливо, ти щось плутаєш.

А потім нестикування пішли далі. Вона плутала попереднього президента з нинішнім, племінника з сином і так далі. Коли у вихідні наші сім’ї зібралися всі разом, бабуся знову видала велику порцію нестикувань!

Того вечора Віктор запропонував показати маму лікарю і не затягувати з цим. Після обстеження лікар зробив висновок – у мами психічний розлад. Це був другий удар слідом за історією з квартирою! Нічого не вдієш, купили ліки, почали лікування. В одну з наших наступних зустрічей брат сказав:

– Слухай, а може вона вже була хвора на момент угоди, тоді її можна анулювати!

Ми вхопилися за цю ідею, проконсультувалися з адвокатом, він підтвердив, що так, справа ми можемо виграти якщо все доведемо в суді. Тоді й почалося, збирали папери, здавали аналізи, почалася судова тяганина …

Бачили б ви нашу тітку, вона дійсно була в ті дні не в собі. А в суді звинуватила нас у навмисному отруєнні матері, мовляв напхали її спеціально таблетками, щоб зробити дурепою і відібрати у них квартиру. Це був важкий час для нас, Віктор тримався з останніх сил, мої нерви потихеньку почали здавати. Вечорами я ридала, пила пачками заспокійливі.

Нарешті все закінчилось. В підсумку суд визнав маму недієздатною на момент підписання документа. Дарчу анулювали!

Тепер наше завдання полягало в лікуванні мами. Лікар сказав, що вилікувати хворобу не можна, але потрібно приймати спеціальні препарати, що підтримують організм і звичайно ж забезпечити повноцінне харчування, прогулянки, турботу рідних і близьких. Я намагалася виконувати всі рекомендації, але тут почалися інші проблеми.

Чи то тітка постаралася, то чи люди такі просто, але з усіх боків нас почали звинувачувати, що ми навмисне маму загодували таблетками, нічого святого в нас немає, на все пішли заради квартири! І так день у день! Хотіла маму до себе забрати, але вона категорично проти.

Іноді я думаю, пропади вона пропадом ця квартира, нехай би дісталася Іванові. Краще б всі навколо відстали від нас …