Крила метелика в світлі жіночих мрій: історія про жінку, яка віднайшла щастя та справжню красу в маленьких радощах, долаючи вікові бар’єри, сімейні турботи та сумніви – завдяки вірі в себе, червоній помаді та силі дрібних бажань, які роблять життя прекраснішим
В однієї жінки завелися гроші. Ні, вона й раніше гроші заробляла, звісно. Не в злиднях жила. Але знаєте, як буває: сім’я, двоє дітей, старенькі батьки – і в неї, і в чоловіка. І весь час треба заощаджувати. Машину купили у кредит. Іпотеку виплачували. Дітей навчали. Будували дачу. І грошей завжди було впритик.
А тут жінку підвищили, дали добру посаду. І премію дали. І незабаром день народження! Жінка вирішила порадувати себе. І купити собі щось дороге, хороше, справжнє добре, що душі хочеться!
Вона у магазині косметику розглядала. Дорогу, вищий клас! І так їй сподобалися тіні: перламутрові, бузкові, з іскоркою, такі незвичайні. У витонченій чорній коробочці із золотими літерами. І помада. У золотому футлярчику, яскраво-червоний стовпчик із трохи скошеним кінчиком. Ах, яка помада! Жінка все життя мріяла про таке. І такі тіні, шикарні, – хоч це вульгарне слово…
Нічого цього не було замолоду. Такого достатку, таких чудових вишуканих засобів! І користувалися дешевою тушшю. Вона гарна була, але текла по обличчю, якщо заплачеш чи дощ піде. А тіні іноді робили самі з товченої кольорової крейди. Якщо хотілося яскравості.
Жінка рідко користувалася косметикою. А якщо й користувалася, то простою. Непомітною. На роботу не варто яскраво фарбуватись. Але ці тіні – просто мрія! Вони як крила екзотичного метелика, так само сяють і переливаються.
Жінка порахувала, скільки треба грошей. І раптом згадала, скільки їй років. П’ятдесят сім. Які тіні? І яка червона помада? Як казали в старих романах: “Ви, здається, забулися, пані! Схаменіться!”…
…Вона схаменулась. Тепер це непотрібні речі. Як велосипед “Левушка” чи балетна пачка, які так і не купили у дитинстві. І треба вибрати щось немарке, неяскраве, спокійних тонів. Щоб приховати зморшки, а не підкреслити очі та губи. Якийсь крем для тих, кому за… І матову непомітну помаду – максимум.
Це було таке раптове та сумне усвідомлення, що жінка мало не заплакала. І вийшла з магазину, намагаючись не дивитись у дзеркала, – їх там багато було. Треба піти та купити зимові чоботи на неслизькій підошві. Це практично.
Та жінка повернулася. І купила бузкові тіні. І червону помаду у золотому футлярчику. І туш, що заманливо обіцяла подовжити вії. І підводку в крихітному флакончику з пензликом. Взяла та купила. Бо хотіла. Тому що це тішило її жіноче серце. Бо ж вона була жінка! А жінкам дуже потрібні тіні, парфуми, помади та флакончики з пензликом. Вони навіть у давньоєгипетських гробницях є, ці радісні жіночі речі.
Їх брали із собою в інший світ. То що говорити про це? Тут ці речі ще більше потрібні.
І жінка посміхалася. А вдома нафарбувалась, як на новорічну ніч! І одягла найкрасивішу сукню, хоча нікуди не збиралася. Підійшла до чоловіка. І чоловік сказав захоплено: “Яка ти гарна жінка! Око не відірвати!”
І цього було достатньо для щастя. Хоча більше ніхто не бачив краси. Ну і не треба. Адже головне, щоб усі були щасливі, так? І головне у добрій речі – радість, яку вона приносить.
А жінка залишається красивою, доки має радісні речі. І кохання. Навіть якщо турбот багато, все одно залишається красивою. І очі її сяють, як крила екзотичного метелика у світлі зірок, – це чоловік так поетично раптом сказав. У юності він грав на гітарі та пісні писав. І ось згадав.
Дістав із антресолей гітару. Сіли на кухні, як у молодості. І просто говорили та співали. Такий чудовий вечір вийшов. І жінка загадково дивилася на чоловіка чудовими очима. Які здавалися ще прекраснішими і загадковішими від крил метелика – сяючих тіней.
Красиві щирі слова – вони теж потрібні хоч інколи. Щоб підтримувати красу та силу своєї коханої жінки. Це крила. А з рештою ми впораємося. З турботами, з роботою, з життям та віком. Поки що у нас є крила метелика; маленькі жіночі радості.