Краще без сторонньої допомоги, зате мені спокійніше

Можливо, я шукаю проблеми там, де їх немає, однак така допомога мені не потрібна. Серйозних причин скаржитися на свекруху в мене бути не може: ми живемо за триста кілометрів один від одного, телефонуємо один одному приблизно раз на місяць.

Допомагати батькам чоловіка зараз нема потреби, просити їх допомоги, на щастя, теж не потрібно. І такі відносини мене більш ніж влаштовували. Але потім народилася дочка, і бабуся вирішила приїхати поспілкуватися з нею.

– Мама тобі допоможе! – радісно сказав чоловік. – Вона дуже добре ладнає з дітьми. Ти зможеш зайнятися своїми справами!

Свекруха сама з великої родини, дітей у неї теж троє, а наша дочка – вже четверта внучка. До того ж досить довго свекруха працювала педагогом. Так що за це я не переживала. А ось в тому, що зможу зайнятися власними справами, сильно сумнівалася, і, як виявилося, не дарма.

Дочка зустріла бабусю пронизливим криком, який, мабуть, приберегла спеціально для неї. Однак, спільну мову свекруха з нею дійсно знайшла досить скоро. Зате майже повністю полетів наш вистражданий місяцями режим: зарядка, прийом вітамінів, прогулянки, купання – все виходило тепер пізніше, або взагалі скасовувалося, тому що свекруха ніяк не могла розлучитися з дитиною. Але ніби пару тижнів можна і потерпіти. Тим більше, кілька разів вона їхала гуляти містом.

Загалом,  ми з дочкою жили майже як зазвичай. Просто замість дівчинки мене тепер смикала тітонька. Тому що час, який у мене «звільнилося», потрібно було неодмінно витратити на приготування вечері з трьох страв. Серйозно, ми з чоловіком стільки не їмо в принципі. А ще й МакДональдс нам готує із задоволенням. В крайньому разі ввечері, залишивши дитину з татом, я можу зварити, посмажити або тушити що-небудь просте.

–  Давай сьогодні нафаршируємо перці! – вигукує свекруха. – З домашнім фаршем. Досить вже харчуватися напівфабрикатами.

– Може, фарш все-таки магазинний візьмемо?

– Ні, навіщо тоді це все! Не хочеш перці, можна зробити голубці. Там всього-то капусту розпарити, почистити, рис відварити, овочі з фаршем протушити, загорнути їх і зварити …

Ось кому точно «полегшало», так це чоловікові. У дитинстві мама постійно була зайнята з учнями і він ріс дуже самостійним. Сам готував, прибирав, гуляв з собакою, доглядав за іншими тваринами, яких завжди було багато в домі. В результаті сам вирішив вступати в інше місто і поїхав з дому в 17 років.

– Коли твоя мама встигала стільки готувати? – спитала якось я.

– А вона і не готувала, – незворушно відповів чоловік. – У нашій родині всім господарством займався тато. Ну і ми, коли підросли. Мама взагалі рідко була вдома.

Ці ж два тижні свекруха пильно охороняла його спокій: з ранку, коли я зазвичай залишала дитину, щоб випити чаю і сходити в душ, вона забирала доньку до себе. Увечері, коли я зазвичай просила чоловіка зробити їжі або налити ванну, вона сиділа з дівчинкою, поки я все це зроблю сама.

Користь від неї була. Ось тільки не мамі, а татові. З іншого боку, вона й справді не встигла приділити синові час, коли він ріс. Хоч таким чином вирішила допомогти.

Ну а я все-таки з нетерпінням чекала від’їзду свекрухи. Чорт з ним, з часом на себе! Краще вже якось без допомоги.