Колишня свекруха прийшла миритися до мене через два роки після розлучення

Кілька років тому я полюбила одного хлопця. Я тоді була молода і не дуже досвідчена у стосунках. Можна сказати, що цього самого досвіду у мене практично й не було.

І тут з’являється той самий горезвісний принц. Звичайно, те, що мій обранець був не ідеальним героєм роману, це було очевидним і для мене. Але мені тоді багато й не треба було. Ми ходили на побачення, трималися за руки.

Кожен із нас тоді жив зі своїми батьками. Ми були молоді, і жодної проблеми в цьому ніхто з нас не бачив. Час минав, наші стосунки розвивалися. Настав момент, коли довелося знайомитися з батьками свого обранця.

Мені було двадцять два, а майбутньому чоловікові – двадцять чотири. Досвіду спілкування зі свекрухами у мене тоді теж не було. Не можу з упевненістю стверджувати, але мені здається, що тоді я натрапила на класичний екземпляр тої самої свекрухи з анекдотів.

Валентина Павлівна стала для мене кошмаром на крилах ночі. Вона, мабуть, вважала, що мета її життя відтепер – це захистити її дорогоцінного сина від такої поганої мене. Я все робила не так. І дивилася я на її сина недостатньо улесливо, і готувала огидно.

Свекруха могла годинами журитися. Прийде в гості, пригоститься, щойно випеченим мною, пиріжком, а потім хвилин сорок зітхає, що її бідному синові доводиться «таку отруту» щодня їсти. І ніхто його смачненьким не нагодує, як мама раніше годувала.

Та й загалом зі мною, на думку Валентини Павлівни, все було не так. Освіта – недостатньо вища, зовнішність – недостатньо гарна, робота – недостатньо грошова. Я за всіма параметрами явно не дотягувала до того ідеалу невістки, який був у її голові.

Нескладно здогадатися, що ця історія не могла закінчитись, як добра дитяча казка, фразою: жили вони довго та щасливо. Надовго мене не вистачило. Чоловік, вічно накручений своєю мамою, теж починав мене після кожної зустрічі з нею критикувати.

А я все терпіла і терпіла, і думала, що всі так живуть. Але терпець мій урвався, коли в нас народилася дочка. Бути огидною дружиною для мене виявилося легше, ніж бути нікчемною матір’ю.

Я старалася як могла. Не просила допомоги та не скаржилася. Але все одно для дитини я також все робила не так. Ну, це звісно, ​​на думку Валентини Павлівни. Нашому подружньому життю настав кінець, коли дочці тільки виповнився рік.

Валентина Павлівна своєї радості, від новини про наше з її сином розлучення, не приховувала. Вона мені так і заявила, що сподівається, що тепер її син зможе зустріти гідну жінку, яка зможе оточити його увагою та турботою.

Коли ми розлучилися, і я поїхала зі орендованої квартири, в якій ми тоді жили з чоловіком, назад до батьків, я розраховувала, що більше не побачу цю жінку ніколи. Я не збиралася з нею якось налагоджувати зв’язок заради доньки. Я хотіла викреслити цю родину з нашого життя назавжди.

Але цій історії судилося продовжитися через два роки. Саме десь через такий проміжок часу колишня свекруха сама вийшла на зв’язок.

Валентина Павлівна вмовляла мене повернутись до її сина! Навіть обіцяла більше ніколи не лізти в наше життя і взагалі обіцяла золоті гори. Виявилося, що колишній чоловік ударився у всі тяжкі.

Зійшовся з якоюсь хамчастою дівчиною. Яка (о, жах) палить, має кілька татуювань, добірно лається міцненькими словам і вважає, що готувати може і чоловік, а вона не повинна стояти біля плити. У поданні свекрухи це був справжній злий дух у жіночому образі. І вона не змогла придумати нічого кращого, як змусити сина повернутися до мене.

На мою відмову колишня свекруха образилася. Потім, згубившись на кілька днів, з’явилася знову і сказала, що все обміркувала і мене розуміє. І попросила дозволити їй бачитися з онукою.

Наразі, з того моменту, минуло вже п’ять років. Колишня свекруха за ці роки дуже допомагала мені. Допомагає із донькою, онука тепер проводить у неї багато часу. Допомагає мені особисто в усьому, завжди мене підтримує. Вона також чудово спілкується з моїм другим чоловіком. Дійшло до того, що ми можемо разом проводити час. Виїхати на природу чи на шашлики.

Якби мені хтось сказав, що я дружитиму з цією жінкою в момент мого заміжжя, я б порадила цій людині звернутися до лікарні, щоб перевірити голову. А зараз я з колишньою свекрухою спілкуюся в рази більше, ніж із колишнім чоловіком.

Після нашого розлучення з першим чоловіком свекруха кардинально змінилася. Вона ніколи мені не сказала більше жодного поганого слова. Навіть дочці моїй завжди тільки мене нахвалює.

Вже не знаю, за що вона мене тоді так не злюбила, але зараз для мене – Валентина Павлівна рідна, улюблена людина, та найкраща бабуся для моєї дитини. Приємно, що вона змогла усвідомити свої помилки, переступити їх і не втратити внучку.