Колишня невістка використовує дитину замість прислуги. Бабуся не може спокійно на це дивитись

У Віри Семенівни є улюблена внучка від улюбленого сина, але її мама зовсім загнала бідну дівчинку.

Розлучився її син з Ольгою, коли Каріні й 4-х років не було. Ініціатором розлучення був не він. Жили на території невістки, а тому чоловік просто речі свої зібрав і пішов. Не потрібен він став Олі, як тільки вона з декрету вийшла на роботу.

Я не знаю про причини розпаду сім’ї, але знаю, що син Віри Семенівни справно перераховує колишній дружині гроші на дочку, зустрічатися часто з дівчинкою чоловік не може, оскільки давно працює в Польщі. Приїжджає у відпустку, тоді бачиться, але часто дзвонить дівчинці, так і його мама не перестала бути люблячою бабусею Каріни.

– І до себе забираю на вихідні, – каже Віра Семенівна, – і до недавнього часу Оля не заперечувала, навпаки, рада була, все ж їй теж треба було якось своє життя влаштовувати, а мами у колишньої невістки давно немає. А зараз дівчинку до мене відпускають зі скрипом і через раз.

Жінки зберігали якщо не теплі, то цілком ввічливі відносини. Навіть нове заміжжя Ольги цьому не завадило. Вітчим Каріни прийняв факт, що є у неї бабуся, мама її рідного тата.

– Невістка з дочкою переїхали до нього, – продовжує Віра Семенівна, – у нього квартира більше. На щастя, від мене теж недалеко. Так що, коли Каріна до школи пішла, то я була напохваті: привести, нагодувати, позайматися, а вже ввечері від мене дівчинку Оля забирала з новим чоловіком.

Ситуація змінилася, коли Ольга народила Каріні братика. Було це, коли дівчинка вчилася в 3-му класі. Оля пішла в декрет, перший час бабуся ще продовжувала зустрічати внучку зі школи, а потім їй заборонили.

– Нехай додому відразу йде, – зателефонувала Оля колишній свекрусі, – нічого до вечора засиджуватися. Вона мені тут потрібна.

– Не спорю, – каже Віра Семенівна, – старші завжди допомагали батькам з молодшими дітьми. І я з братом сиділа, няньчила. Але мені було в радість, та й мама моя не зловживати допомогою. Так, подивитися, пелюшку принести, в магазин сходити, пограти.

Бабуся вважає, що в Каріни зовсім інша ситуація. За її словами, Ольга навалила на старшу, 11-ти річну дочку занадто багато обов’язків.

– І  погуляти з ним сходи, – перераховує вона, – і купати допоможи, і в магазин збігай, і пограй, а то у мене голова болить, і посидь, поки ми з чоловіком сходимо за покупками. Молодшому братові Каріни півтора року, хлопчик рухливий, встежити за ним складно.

– Безрука, – часто лає Ольга старшу дочку, – де були твої очі, ворон рахувала, як ти дозволила йому взяти мою косметичку?!

– А що вона, – обурюється Віра Семенівна, – вона теж дитина. Ні уроки спокійно зробити, ні погуляти з дівчатами, як прив’язана вона тепер до брата. Як служниця у своїй родині. Немов мати її народила спеціально, щоб дівчинка з її другою дитиною сиділа.

–  Куди ти на вихідні зібралася, до бабусі? – перепитує Ольга дочку, – А я тут одна? Тато на роботі цілодобово, щоб нас забезпечити, мені в туалет вийти ніколи. Совісті у тебе немає, все на мені: і дім, і ви двоє. Ти будеш у бабусі відпочивати, а я крутитись тут одна?

– Хіба так можна, – хитають головою подруги Віри Семенівни, – перетворила дочку в прислугу. Тато? Та який він Каріні тато. А що ніколи, так хто просив народжувати другу дитину, при чому тут дівчинка. Іди в опіку, скаржся, так діла не буде!

Віра Семенівна зі скаргами не поспішає: і сміття з хати виносити соромно, і Оля не завжди була такою, чекає сина, щоб той вплинув на колишню дружину і за дочку заступився. Та й інші голоси Віра Семенівна теж чує:

– Звісно, балувана твоя Каріна, звикла, що все їй, ось і стогне. Дочка – перша помічниця матері. Всі з молодшими дітьми допомагали. Дівчинці гуляти хочеться, але і до відповідальності теж звикати треба. Зате буде знати, як і що, коли свої дітки з’являться. Непосильною-то роботою її мати точно не навантажує.

А у Вас яка думка з цього приводу?