Коли жінки солідарні, їх не перемогти, тим більше якщо вони щось задумують разом проти чоловіків. Ось так Сергій боявся знайомити свою наречену з мамою, та тільки не знав, що вони вже знайомі

Перед тим, як поїхати до мами, Сергій ще раз проінструктував Настю.

— Я дуже хочу, Настя, щоб ти завжди залишалася сама собою, — навчав він, — навіть у спілкуванні з моєю мамою. Вона — непроста людина і високої думки про себе, але це не означає, що ти повинна під неї підлаштовуватися. Як це робили мої колишні дружини.

— Я тебе зрозуміла, Сергій. Я не підлаштовуватимуся. Буду залишатися собою.

— Дай Бог, кохана, — задумливо дивлячись у далечінь, сказав Сергій. — Дай Бог.

І перш ніж продовжити, він уважно подивився на дружину.

— Мої колишні дружини, — багатозначно сказав він, — теж обіцяли, що не збираються підлаштовуватись, що залишатимуться самими собою. Але не стрималися.

— Що означає «не стрималися»?

— А то й означає, що почали зображати з себе невідомо кого. Аби матінці моїй догодити. А у своєму прагненні догодити, вони не помітили, як мало того, що потрапили під повний вплив моєї мами, так ще й стали на неї схожими.

— Це жахливо звучить!

– Не те слово. Я дивився на них і не впізнав. «Чи це жінки, — питав я себе, — з якими я одружився? — І сам собі відповідав. – Ні. Це не вони. Чужі». Я не сперечаюся, можливо вони сподобалися моїй мамі, але відразу сподобалися мені. Я в них розчарувався.

— Як я тебе розумію, Сергій.

— Я хочу, Настя, щоб ти знала. Сподобатися моїй мамі неважко. Для цього всього лише потрібно втратити себе. Розумієш?

— Розумію. Я не хочу втрачати себе.

– І я не хочу! Але щоб цього не сталося, Настя, тобі в жодному разі не можна перед нею крутити, хитрувати, брехати і вдавати. Розумієш? Ні в якому разі! Навіть у дрібницях не можна потурати і йти проти своєї совісті. Тому що з цього все починається. Ось з таких дрібниць. І схаменутися не встигнеш, Настя, як станеш іншою. Такою самою, як моя мама.

— Я зрозуміла, Сергій. І всі твої настанови я пам’ятаю.

— Ти не гнівайся на мене, Настя, що я ще й ще раз повторюю тобі одне й те саме. Роблю це я не так. Справа в тому, що моя мама вміє добре подати себе і розташувати до себе вміє. Я маю на увазі, при першому знайомстві вона справляє сприятливе враження на будь-кого. І нікому навіть на думку не спаде, що в моїй мамі може бути щось погане. Є такі люди, Настя, з якими одразу хочеться потоваришувати. Ось моя мати саме така. Вона діє так само, як діють хитрі шахраї, які з легкістю втираються в довіру до довірливих обивателів, з тим тільки, щоб після них обдурити. Розумієш?

— Розумію.

— І тобі непросто їй протистояти і не потрапити під її вплив. Я всерйоз побоююся, Настя, що ти переймешся симпатією до моєї мами і станеш з нею у всьому погоджуватися і в усьому їй потурати. І швидко перетворишся на таку саму, як вона.

— Я не переймуся, Сергій. І не перетворюсь.

— Дуже тебе прошу, Настя, не підлабузнюйся перед нею. Пам’ятай, ти не потребуєш її любовʼї і тобі не потрібне її заступництво. Тому ти не маєш потреби з нею церемонитися. Зрозуміла?

– Зрозуміла. Церемонитися не буду.

– І вірно! Не церемонься. І взагалі, будь з нею суворішою. У цьому твій порятунок. І тоді у нас все буде гаразд.

Сергій уже давно одружився з Настею. Але знайомити її з мамою досі не поспішав.

— Нехай мине ще якийсь час, — щоразу казав він.

— Скільки ж можна? — дивувалася Настя. — Ми вже три місяці, як одружені. До весілля ти мені казав, що одразу після весілля познайомиш. Після весілля ти попросив зачекати місяць. Потім ще місяць. І ось минуло вже три місяці! І ти знову хочеш, щоб минув ще якийсь час. Скільки ж ти збираєшся тягнути? Може, ти взагалі не хочеш знайомити мене зі своєю мамою? То ти скажи.

— Хочу, Настюша. Дуже хочу. Але, повір, усьому свій час. Так вийшло, що моя мама вже двічі руйнувала моє особисте життя. І я не хочу, щоб вона зруйнувала її і втретє.

– Чим руйнувала?

— Хоча б тим, що змушувала моїх дружин ставати іншими. Розумієш? Примушувала, сама того не бажаючи.

— Як можна примусити когось стати іншою? — дивувалася Настя. — На мою думку, люди взагалі не змінюються.

— Я теж так думав раніше. А виявляється, що ще змінюються. Принаймні мої колишні дружини точно стали іншими.

– Якими іншими?

— Я ж говорю, вони стали схожими на мою маму. А мені такого щастя не треба. Мені однієї мами достатньо.

– І тому ти відтягуєш наше знайомство?

– Тільки тому.

— Але я не збираюся ставати схожою на твою маму.

— Це ти зараз так кажеш. А ось познайомишся з нею і захочеш.

— Коли ж я з нею познайомлюсь, коли ти весь час відтягуєш?

– Я ж не назавжди відтягую. Колись ваше знайомство відбудеться.

– Коли?

— Коли я вважаю, що ти достатньо підготовлена ​​до цієї події. Коли зрозумію, що в тебе достатньо сили, щоб протистояти спокусі стати схожою на мою маму.

– І все одно я не розумію. Який зв’язок? У чому логіка твоєї такої поведінки? На мою думку, скільки не відтягуй наше знайомство, нічого не виграєш. Навпаки. Можна тільки ще гірше зробити.

– Не скажи, – відповів Сергій, – ти просто погано знаєш мою маму. Тут що довше — то краще. Це я вже точно знаю. Не вперше одружений. Третій! І на цій підставі я зробив висновок, що чим довше моя дружина не знайома з моєю мамою, тим довше мій шлюб. Перший завершився через тиждень після весілля та на третій день після знайомства дружини з моєю мамою. Через рік я одружився вдруге. Мамі нічого не сказав. Познайомив їх із дружиною лише через місяць після весілля.

– І що?

– А нічого. Через три дні після знайомства, ми з дружиною змушені були розлучитися, тому що вона повністю потрапила під вплив моєї мами. Тепер ти розумієш?

– Розумію, що?

— Ми з тобою одружені вже три місяці, і ось результат. Ми все ще чоловік та дружина. А чому? Тому що зі мною ти, а не мамина подруга, яка про все повідомляє моїй мамі і готова будь-якої миті виконати будь-яке її побажання.

– Я правильно розумію, ти тепер хочеш так все життя прожити?

– Ні, Настя. Ти все неправильно розумієш. Знайомство відбудеться. І я гадаю, що вже скоро. Тому що я бачу, що з кожним днем ​​ти стаєш усе більш здатною протистояти маминим чарам.

І ось настав той самий час, коли Сергій вважав за необхідне знайомити Настю зі своєю мамою.

– Ну! — урочисто промовив Сергій, дивлячись кудись угору. – Якщо ти готова, їдемо!

– Я готова, – відповіла Настя. — А як звати твою маму, ти не сказав.

Перш ніж відповісти, Сергій сумно зітхнув.

— Валерія Павлівна, — тихо промовив він і якось надто приречено махнув рукою.

За годину вони були у квартирі пані Валерії. А ще за годину вони пішли.

— Погода хороша, — сказала Настя, коли вони вийшли з під’їзду.

– Я викличу таксі, – запропонував Сергій.

— Може, прогуляємось?

– Згоден.

Якийсь час вони йшли мовчки. Кожен думав про щось своє. Першою порушила мовчання Настя.

– Як я тобі? — гордо спитала вона. – Все правильно робила? Не потрапила під вплив твоєї мами?

Сергій глянув на дружину.

– Клас! – відповів він. – Вищий пілотаж!

– Серйозно? Тобі справді сподобалося, як я поводилася?

– Так! Ти перевершила всі мої сподівання.

– Я старалася. Пам’ятала всі твої настанови.

— Ти прекрасна учениця. І зробила все, як треба. Я тобою пишаюся.

— А тобі не здалося, що в своєму прагненні не підлещуватися перед твоєю мамою, щоб не потрапити під її вплив і не втратити саму себе, я дещо перестаралася, і все ж таки перестала бути сама собою?

— Анітрохи, — впевнено відповів Сергій. — Ти така сама, як і раніше. Якби ти змінилася хоч трохи, я б відразу помітив. Повір. І все сказане тобою у мами було по ділу.

– І про квартиру теж?

– Тобі не сподобалася мамина квартира, і ти так про це сказала.

— А про її зачіску та про все інше?

— І про зачіску, і про все інше. Ти була на висоті.

– Точно?

– Навіть не сумнівайся. Тобі не сподобалася її зачіска; її плаття; її макіяж; манікюр, і ти не стала цього приховувати. І висловила все, що думаєш із цього приводу. Ти поводилася, як її найкраща подруга, яка хоче їй допомогти. Ти не кричала, не лаялася, говорила тихо, спокійно. Ти все говорила правильно.

— І навіть коли дивилася знімки, зроблені цього літа на морі?

— Тим більше, коли ти розглядала її знімки! Ти правильно сказала, що мама хоч і вийшла на них не дуже добре, але це краще, ніж вона виглядає в житті. І суть не в тому, наскільки сказане тобою було вірним. Головне, що ти була щирою. А найбільше мені сподобалося, Насте, як ти це казала.

— А як я казала?

— Тихо, спокійно, упевнено. Саме так, Настя, люди кажуть правду.

— А як ти думаєш, Сергій, твоя мама після цього мене не зненавидить?

— Зненавидить? За що? За те, що ти розкритикувала ремонт, який вона нещодавно зробила у квартирі. І на що вона витратила дуже багато грошей?

— Навіть за це?

— Але ж це твоя точка зору, Настя. І ти її висловила. Чому вона має тебе зненавидіти? За що? За те, що тобі не подобається те, що їй подобається?

— За те, що я її вчила, які потрібно було підлоги зробити, стелі та яку сантехніку ставити у ванній. І про меблі ще багато чого сказала … негативного.

— Ти казала це від щирого серця?

– Від чистого.

– Значить все добре.

— А раптом таки вона відчуватиме неприязнь до мене? – сумнівалася Настя. — Я ще сказала, що вона несмачно готує. І нічого не тямить у вихованні дітей. І, що коли у нас з тобою будуть діти, я не дозволю їй з ними бачитися, тому що її вплив може негативно позначитися на їхньому фізичному, душевному та розумовому розвитку.

– І що? Ти ж не кричала, не лаялася. Ти доступно доносила свою думку. І ти доносила її тихо, спокійно, впевнено. З посмішкою на обличчі.

— Думаєш, усмішка на моєму обличчі була доречною?

– Так! Тим більше, що в тебе така гарна посмішка.

– Ну не знаю. Може, це її образило?

— А то була щира посмішка?

– Щира.

— Значить, не образила. Щирістю, Настя, образити не можна. Ображає брехливість.

— А якщо вона не побачила мою щирість і образиться?

— Розумні люди, Настя, на правду не ображаються.

– І все таки! Мені здалося, що коли я сказала твоїй мамі, що вона виглядає набагато старше своїх років, вона трохи засмутилася.

– Тобі здалося.

– Ти думаєш? – сумнівалася Настя.

— Я не думаю, — переконував її Сергій. – Я знаю. Засмучити мою маму не так просто, як ти сподіваєшся. Повір. Головне, що вона не побачила в тобі союзницю, і ти не потрапила під її вплив.

— А вона не подумає, що я меркантильна егоїстка?

— А чому вона так має подумати?

— На мою думку, коли я висловила побажання, щоб ще за життя вона відписала свою квартиру і дачу тобі, у неї могла виникнути така думка.

— Це тверезий погляд на речі, Настя. І ти правильно сказала. Хто її знає, раптом мати ще раз заміж вийде. І що тоді?

— Отже, ти певен, що твоя мама не зненавидить мене?

— У будь-якому разі, Настя, мені цього дуже не хотілося б.

Відповідь чоловіка насторожила Настю.

— Хочеш сказати, що сумніви таки є, — спитала вона.

Сергій зітхнув і розвів руками.

— Загалом ніколи передбачити неможливо, — відповів він. — Так, ти поводилася правильно. Але… Такого у моїй практиці ще не було. І що подумала про тебе моя мати, я не знаю. Пізніше я з нею зідзвонюся і з’ясую.

— А якщо вона мене зненавиділа?

– Це навряд чи. Моя мама, в принципі, не здатна на це.

– А якщо?

— Але якщо раптом таке сталося, Настя, нам з тобою доведеться розлучитися. Бо я люблю свою маму. І вона для мене все. Але я впевнений, що до цього не дійде.

— До чого не дійде?

— До ненависті до тебе, — відповів Сергій.

Сергій глянув на годинник.

— Мені треба ще працювати, — сказав він. – Ти додому?

– Я ще погуляю, – відповіла Настя.

— У такому разі зустрінемося ввечері вдома.

Сергій викликав таксі. І вже за п’ять хвилин сідав у нього, щоб поїхати на роботу. Помахавши йому рукою, Настя посміхнулася.

«Шкода, — подумав Сергій, коли їхав у таксі і згадував знайомство мами та Насті. — Настя хороша. Але… Після сьогоднішнього!… Мама її точно не полюбить. А значить. Нам доведеться розлучитися. Розлучення неминуче. Це просто якесь замкнуте коло виходить. Або моя дружина ризикує потрапити під вплив моєї мами і стати такою самою, як вона. Отже, ми не можемо бути разом. Або моя мама її не полюбить. І ми знову не можемо бути разом. Два шляхи та обидва ведуть до розлучення. Ну, чому такий несправедливий цей світ? Ну, чи має бути якийсь вихід? В кінці кінців. Скільки ще я мушу страждати?»

Коли Сергій їхав у таксі і розмірковував про почуття матері, Валерія сиділа у вітальні, пила каву з тортом і дивилася серіал. Від цікавого заняття її відволік дзвінок у квартиру. Валерія поставила серіал на паузу.

Відчинивши двері, вона побачила Настю.

— Заходь, — сказала Валерія, — я торт тобі спекла.

— Від якого я відмовилася, бо не хочу бути такою самою, як ви?

– Його!

Настя сходила у ванну, вимила руки і прийшла до вітальні. Там на неї вже чекав великий шматок торта і чашка гарячої кави.

— Ну, як, Валерія Павлівна? — спитала Настя, сідаючи за стіл і беручись за ласощі. — На мою думку, все вийшло добре?

— Все чудово, — відповіла Валерія. — Як ми з тобою планували. А головне, що Сергій нічого не запідозрив. І в майбутньому теж треба буде стежити за цим.

В цей час Валерії зателефонував Сергій.

– О! – вигукнула Валерія. — Тільки згадали.

— Увімкніть на гучний режим, — попросила Настя.

– Ти як, мамо? — спитав Сергій. – У тебе все добре? Я хвилююся.

– У мене все чудово, – відповіла Валерія. – Зараз їм торт і дивлюся смішний фільм. А чому ти питаєш?

– Як тобі Настя, мамо? Мені здалося, чи ти на неї трохи розсердилася?

– Я? — здивовано вигукнула Валерія. — Розсердилася? На кого? На Настюшуу? Та що ти, Сергію. Твоя Настя чудова. Найбільше мене захопила її здатність у будь-яких ситуаціях залишатися собою, дотримуватися своєї лінії життя, не відступати від своїх принципів, поглядів і цінностей. Бережи її, Сергію. Тобі з Настею дуже пощастило. Такі, як Настя, не здатні на обман чи зраду.

— І все-таки мені здалося, що вона була надто різкою. Скажу більше. В якісь моменти вона поводилася просто нахабно!

– Нахабно? Це коли? Щось я такого не пригадаю.

— Ну, коли вона говорила про ремонт, твою зовнішність. І ще, що ти дітей не вмієш виховувати та готувати не вмієш.

— Ремонт я перероблю, — сказала Валерія. — За це можеш не хвилюватись. Ти так Насті і передай. А із зовнішністю теж щось придумаю. У крайньому випадку Настя підкаже. А готувати та виховувати дітей я навчуся. Обіцяю.

– Навчишся?

— Навчусь, навчусь. Не сумнівайся. Нині багато різних курсів. Щодо цього не хвилюйся.

— Та я не про це переживаю, мамо.

— А щодо чого?

— На мою думку, з боку Насті, це було нетактовно так говорити. Недоречно і взагалі — це обурливо і… це не справа.

— Ти даремно обурюєшся, Сергій. Адже все сказане твоєю дружиною це правда. А на правду, синку, не ображаються. Ну все. Мені немаколи. Кава холоне. А мені ще потрібно торт доїсти та кіно доглянути. До речі, ти даремно від торта відмовився. Дуже смачний.

— Настя відмовилася, а я із солідарності з нею.

— І правильно зробив, синку. Із дружиною завжди треба бути солідарним. Бувай.

Валерія вимкнула телефон.

Сергій не знав, що Настя та Валерія познайомилися за місяць до весілля. Відразу, як Настя зрозуміла, що Сергій не хоче знайомити її зі своєю мамою, вона поїхала до неї, щоб познайомитися і все з’ясувати. Вони швидко порозумілися і потоваришували. І разом склали подальший план дій.