– Коли тобі було треба – вони відмовили, а тепер мама на пенсію вийшла, згадала, що зять майстер на всі руки. Вона вже і мені дзвонила, про дочірній борг нагадувала…

Надя і Віра – рідні сестри.  Все  своє дитинство вони відчували себе сиротами, розраховувати могли тільки одна на одну.

– Мама з татом завжди були зациклені тільки один на одному, – ділиться з подругами Віра, – ми з сестрою були для них лише додатком. Росли самі по собі. Нас годували, одягали, дбали про нашу освіту. Рівно до того моменту, як нам виповнилося 18 років.

Надя вийшла заміж першою, у 21 рік, Вірі тоді було тільки 19. Надя виїхала від рідного дому досить далеко. Незабаром народився її син.

–  Я підробляти влаштувалася, – згадує Віра, – хотілося з’їздити, подивитися на племінника, порадіти за сестру. Хоча мені, студентці, було дуже важко. Мама з татом вирішили, що заробляти на себе я повинна самостійно і грошима мені не допомагали з середини 1-го курсу.

– За кордоном діти стають самостійними в 16 років, – знизала плечима мама, коли Віра попросила у них з батьком грошей, щоб заплатити за гуртожиток, – знімають житло, підробляють. А ми своїх до сивин тягнемо?

Більше Віра грошей не просила, влаштувалася працювати офіціанткою, заробляла на себе сама, навіть побачити сестру з племінником з’їздила, а через рік з’їздила ще раз.  Чоловік Наді вислав їй грошей на квитки.

Батьки сина Наді бачили тільки на фото і по скайпу. Хоча обоє працювали, їздили відпочивати у відпустку на моря. Як виражається мама, вони заслужили право пожити для себе. Ось і живуть. Ні дочок, ні внуків їм не треба.

Згодом Віра вийшла заміж і  народила дочку. І живе сім’я Віри від батьків недалеко, в сусідньому місті, 30 кілометрів всього. Але і дівчинку Віри бабуся з дідусем бачили рази 2 від сили. А їй зараз 3 роки.

– Машина є у батьків, – з сумом говорить Віра, – заробляють добре. По телефону привіти передають, на сторінці в соцмережах роблять репости фотографій внуків. Мені не треба грошей, мені прикро, що ми їм просто не потрібні.

Віра живе у двокімнатній квартирі чоловіка. Точніше, квартира належала свекрусі, але вона після весілля сина перейшла в маленьку однокімнатну своєї матері, живе недалеко.

–  Язик у мене не повертається називати її свекрухою, – каже Віра, – тому що на ділі – вона мені стала мамою. Допомагати біжить. Я без неї точно не впоралася б з вічно плачущим немовлям та іншими неприємностями. Уже й не кажу про те, що вона мене одягнула, помітивши, що мені вагітній став малий пуховик.

Пенсія у мами чоловіка зовсім невелика, але з неї вона весь час вигадує  милі подарунки Вірі та внучці, сама в’яже дуже красиві речі: шкарпетки, костюмчики, платтячка.

– Вона мама-квочка, – визнає Віра, – її й кликати не треба. Як почуває, що у нас хтось захворів, я або дочка, одразу біжить, травички заварить, відпоює, виходжує, просто поруч сидить і то легше.

Чоловік Віри працює майстром, робить ремонти у квартирах, приносить досить непогані гроші, сам довів їх квартиру і житло своєї мами практично до досконалості. І ось про це недавно згадали батьки Віри.

– Доню, – зателефонувала мама днями, – нехай твій чоловік до нас приїде, ми плитку в санвузлі поміняти задумали, а хто ж зробить, якщо не зять?

– Ні привіт, ні до побачення, – каже Віра, – ні як у тебе справи, ні про внучку запитати.

– Облиш, – радить сестра по відеозв’язку, – коли тобі було треба – вони відмовили, а тепер мама на пенсію вийшла, згадала, що зять майстер на всі руки, що можна грошей не витрачати. Вона вже і мені дзвонила, про дочірній борг нагадувала, у батька машина зламалася, а її великої зарплати більше немає.

– Не поїду, – відрізав чоловік, – вони в обличчя, якби не соцмережі, мене б не пам’ятали.

Свекруха вважає, що треба допомогти, рідні ж люди. І що ж тепер, на старості років залишити їх без підтримки?

– Про неминучу старість треба було раніше думати, – відрізала Надя, – їм ніхто не був потрібен. Жили собі на втіху, а тепер ми їм зобов’язані?

Віра з нею цілковито погоджується. Ось якби йшлося про допомогу мамі чоловіка – інше річ, полетіла б, все зробила навіть не чекаючи, коли попросить. Надя з мамою чоловіка теж дуже добре живе, недавно з’їхалися, у Наді народилася друга дитина і свекруха взялася з нею в декреті сидіти: і їй не нудно, і грошей в сім’ї більше.

– Ми виростили черствих дочок, – вважають батьки Наді та Віри, – невдячних і неласкавих.

Вони мають рацію? Чи вправі вони розраховувати на увагу і допомогу від тих, хто все життя був просто додатком або прикрою перешкодою? Що думаєте?

Батько дівчат ще працює і заробляє непогано. Зі здоров’ям у батьків поки що теж все в порядку. Мамі дівчат недавно виповнилося 56 років.