Коли стосунки в родині зіпсувались через нахабство

Моя співробітниця Настя – найстарша дитина в багатодітній сім’ї. У неї молодші сестра і брат. Всі вони вже давно дорослі, самостійні люди, у кожного своє життя і свої сім’ї.

Одна біда – в доросле життя всі троє вийшли з однією валізою. Ні квартир, ні машин, ні дач в спадок не отримали. Батьки залишилися в старенькій панельній двушці, де у кожного з дітей своя частка. Але ця частка, звісно, курям на сміх. Кожен з дітей вирішує ситуацію з житлом сам, як може.

Зараз Насті тридцять п’ять, вона заміжня вдруге. У неї двоє синів, один від першого шлюбу, другий від другого. Живуть у квартирі, що належить чоловікові. Живуть добре, проте в глибині душі Настя  прекрасно розуміє, що в неї самої з дітьми за душею ні одного свого метра площі. Грубо кажучи, раптом що – вона на вулиці. Проте живе, а що робити, жене від себе погані думки й всіма силами намагається не допустити ніякого «раптом що», бо йти нікуди. Хоча і нарікати гріх, у молодших з житлом ще гірше.

Братові тридцять, у нього дружина, маленька дитина і невигідна іпотека на двадцять п’ять років. Платить з величезними труднощами. Дружина кілька разів поривалася вийти з декрету, щоб було легше, але дитина в садок ходить на день раз в три тижні, хворіє просто безперервно – то бронхіт, то отит, то двостороння пневмонія. Загалом, звільнилася і сидить вдома, час від часу намагаючись щось заробити, то сидячи з дитиною подруги, то наймаючись до сусідів мити підлогу і вікна, але це все крапля в морі. І допомогти нікому.

Сестрі двадцять п’ять, живе в цивільному шлюбі в орендованій квартирі. На питання «Що ж далі?» тільки знизує плечима. Далі – невідомість. Купити квартиру на її доходи нереально і навіть іпотеку ніхто не дасть. У всіх трьох жевріла примарна надія – бабусина спадщина.

Старенькій 84 роки й у неї у власності пристойна двокімнатна квартира в хорошому районі. Звичайно, на трьох не бозна-що, але хоч щось. Думками з цього приводу не ділилися, але кожен в глибині душі розраховував на частину. Ні, нехай бабуся, звичайно, живе довго, але ж рано чи пізно, так чи інакше …

Кілька місяців тому бабуся запросила до себе Настю «для серйозної розмови». Виявляється, бабуся за життя хоче оформити дарчу на свою квартиру на старшу внучку. Цілком, без будь-якого паювання. Ось таке її рішення. Молодша сестра живе з хлопцем без шлюбу і старенька цього не схвалює, про що не раз говорила – сестра тільки відмахувалася. Чи не хоче слухатися – ніякої їй спадщини. Зрештою, до батьків піде. Брат, як не крути, все-таки мужик, хай вирішує проблеми сам. А у Насті двоє дітей, до того ж з усіх трьох внуків бабусі ближче саме вона.

На наступний день бабуся запросила «на розмову» всю решту сім’ї та всім оголосила свою волю, щоб не було непорозумінь. А незабаром і вчинила так, як хотіла – оформила дарчу на старшу внучку. Як і можна припустити, з цього моменту спокійне життя в родині скінчилася.

При бабусі всі мовчать, але Насті вже проходу не дають – хто молить, хто вимагає, хто демонстративно перед нею п’є валідол. Всі просто впевнені, що Настя зобов’язана поділитися: після смерті бабусі продати квартиру і поділити гроші на трьох. Ні, ну юридичного, звісно, вона не зобов’язана. Але по-людськи?

– Ти одна з трьох нормально живеш у квартирі! – заявили їй родичі. – Не платиш ні іпотеку, ні оренду! Так у бабки маразм вже! .. Невже у тебе вистачить совісті загарбати все собі ?!

Настя заявила, що поки бабуся жива, жодної розмови ні про що бути не може. Бабуся буде жити у квартирі, як і раніше, а там, мовляв, подивимося. Увечері після цієї розмови зателефонувала мама й попросила Настю «в такому випадку» відмовитися від частки в їх квартирі – на користь сестри й брата.

Чесно кажучи, з самого початку Настя думала, що треба якось поділитися, не можна все забирати собі. Але останнім часом, дивлячись на ці скандали та слухаючи крики, ловить себе на думці, що після всього почутого на свою адресу – ділитися зовсім не хочеться. Хоча це погано, напевно – не по-людськи, не по-сестринськи, не по-християнськи. Совість у Насті болить.

– Ти з глузду з’їхала, чи що! – каже їй найкраща подруга. – Не вигадуй! Ось ще, ділитися! Ех, якби мені ось так хто квартирку подарував …