Коли нахабство переходить всі межі

У мого чоловіка є рідна сестра Віра, вона на 5 років старша за нього. Віра заміжня, в неї троє дітей. Живе вона з чоловіком на знімній квартирі в елітному районі. Батьки зовиці та мого чоловіка живуть в іншому місті та по можливості допомагають їй.

Ми з моїм чоловіком живемо у своїй двокімнатній квартирі в спальному районі міста, обоє працюємо. Дітей у нас  поки немає, тому що треба виплачувати іпотеку за квартиру і кредит за побутову техніку.

Віра працювати не хоче, а лише кожен місяць вимагає з батьків грошей, вони їй висилають по 4-5 тисяч в якості матеріальної допомоги. Крім грошей батьки відправляють продукти та м’ясо. І ось Віра настільки вже звикла сидіти у всіх на шиї, що навіть до мене хоче пересісти. Постійно просить посидіти з її дітьми в мій єдиний вихідний. То мою машину просить на кілька днів, тому що їй дітей на секції возити треба.

Я звичайно по можливості на її прохання реагую і намагаюся не відмовляти, але її прохання стали вже дуже частими. Таке відчуття, що вона вважає ніби їй всі зобов’язані за те що вона народила трьох дітей. І вічно цей факт використовує як козир.

Один раз я за тиждень наперед домовилася з подругою, що в мій вихідний ми сходимо на шопінг і посидимо в кафе. За годину до мого виходу з дому мені дзвонить Віра і просить приїхати, щоб я до вечора посиділа з молодшим. Я змушена була відмовити, тому що запланувала зустріч. Віра кинула трубку, навіть не стала слухати нічого.

Таке повторюється вже не вперше, навіть мій чоловік вже почав скаженіти через такі прохання, бо вважає це межею нахабства. На цьому ще не все. Після моїх відмов вона примудряється зателефонувати батькам і поскаржитися на мене їм, що, мовляв, дітей у мене з чоловіком немає, ось я і не розумію її ситуації. Батьки відразу ж починають дзвонити або мені, або моєму чоловікові, давлячи на жалість.

Чи є сенс боротися з такою зовицею або це марно? Я не хочу з нею конфліктувати, але й їздити на собі вже не дозволю.