Коли мама не дає синові спокійно жити…

Зі своїм майбутнім чоловіком Костянтином я познайомилася на роботі. Зустрічалися ми  пів року, потім вирішили одружитися. Весілля відзначили, м’яко кажучи, без надмірностей, хоча гроші у нас на той момент були. Але свекруха, Ольга Сергіївна, сказала, що нам треба збирати на квартиру.

Я була згодна з усім, по-перше, тому що мені хотілося просто бути поряд з коханою людиною, а по-друге, до його мами я ставилася шанобливо і прислухалася до її думки. Я переїхала жити до чоловіка і його мами.

З перших днів вона почала висловлювати мені свої претензії. Причіпки були безпідставними. Вона, наприклад, говорила, що я неправильно заправляю ковдру в підковдру, хоча я з трудом розумію, як взагалі можна робити це неправильно? Я намагалася згладити конфлікт, оскільки знала, що чоловікові це буде неприємно  і я  бачила, як трепетно ​​він до неї ставиться.

Бувши людиною трохи наївною, я сподівалася, що Ольга Сергіївна звикне до мене, тому що її син мене вибрав і він хоче зі мною бути. Я старалася, щоб завоювати її повагу. Робила хороші подарунки, водила її в поліклініку, щоб їй було не нудно одній, цікавилася її здоров’ям. Загалом, поводилася зразково-показово. Будь-яка нормальна свекруха вважала б мене «золотою» невісткою.

Костя  – людина добра і може бути уважна, але мама має на нього занадто великий вплив. Серйозні проблеми почалися, коли я народила дитину. До цього все ще було більш-менш терпимо. У мене дійсно були складні пологи. Це може підтвердити будь-який лікар. Не буду вдаватися в медичні подробиці. Мене довго не виписували. Потім, коли ми повернулися додому.

Син погано спав і ревів цілими ночами. В якийсь момент Ольга Сергіївна сказала, що її «синочок» не висипається, тому мені на час потрібно зняти квартиру і переїхати туди з дитиною. Костя не погодився, звісно, але і протистояти мамі теж не став, просто м’яко пішов від розмови. На цьому проблеми не скінчилися.

Через місяць син сильно захворів, температура 40. Швидка приїжджала кілька разів. Лікар запропонував їхати в лікарню. Я дзвонила чоловіку, радилася, чекала, коли той прийде з роботи, щоб прийняти рішення. До вечора температура у дитини спала, але мені все одно було страшно, тому що, коли немовля так сильно хворіє, – це дуже небезпечно. Коли синові стало краще, я заснула, а прокинувшись через пів години, почула, як прийшов з роботи чоловік спілкується зі своєю мамою.

Вони говорили про те, як Костя провів день, про самопочуття його мами. Про дитину в тій розмові не було ні слова. Це був перший раз, коли я по-справжньому розлютилася. Раніше я намагалася задобрювати Ольгу Сергіївну, не турбувати чоловіка, але у мене накопичилася стільки образи та розчарування від такого сімейного життя, що я вибухнула. Зібрала дитину, викликала таксі та поїхала до своїх батьків, вони у мене адекватні.

Чоловік потім дзвонив, пропонував повернутися, говорив, що вони з мамою сумують. Але мені вже не хотілося жити разом. Я зрозуміла, що він прив’язаний до своєї матері на смерть. Не хочу жити з чоловіком, у якого немає хребта, але дуже переживаю, як виростити  з сина чоловіка.

Не хотілося б, що б він став таким же, як його тато. Це перше, що мене турбує. Друге – це те, що до чоловіка я небайдужа дотепер. Я злюся на нього, але він мені небайдужий. У Кості є хороші якості, він і добрий, і веселий, і з хорошим почуттям гумору. Коли ми не жили разом, у нас взагалі не було проблем. Більш того, навіть коли стали жити разом, він починав поводився дивно, тільки коли поруч була мати. Варто було їй послабити хватку, і він знову ставав майже нормальним.

Мої батьки радять не приймати радикальних рішень, подумати та налагодити відносини з чоловіком. Але у нас, до речі, ще залишається актуальне питання: де ми будемо жити? У матері чоловіка я жити не зможу, так я і впевнена, що вона цього не хоче, тільки вдає, що чекає нашого возз’єднання.

Взагалі, для мене загадка, чому вона себе так повела? Спочатку сказала, що потрібно жити у неї, а потім мало не виселила на знімну квартиру.