Колегам не сподобались гостинці і вони вирішили не дарувати подарунок іменинниці

Марина влаштувалася на роботу у вересні, як тільки її дочка пішла в садок. Вже два роки жінка виховує дитину тільки за допомогою своєї мами-пенсіонерки. Своєрідні щомісячні побори, прийняті в новому для Марини колективі, забирали приблизно 10 відсотків її зарплати. Для неї це було великою сумою: цими грошима можна було майже повністю оплатити доньці місяць перебування в дитячому саду або рахунки за інтернет і електрику.

Іменинник, ювіляр, щасливий батько або щойно одружені, в свою чергу, повинні були влаштувати для улюблених колег свято. Кілька тортів, хороше шампанське, фрукти та закуски. І все більше-більше-більше.

20 травня Марині виповнилося 34 роки. Колектив, здавши гроші, радісно потирав ручки в очікуванні вечірнього застілля. Але не тут-то було. Марина прийшла на роботу у своє свято з двома сумками. В одній лежали ще теплі пиріжки власного приготування, а в другій – дві банки вишневого компоту, так само власноруч закатаного жінкою.

Пригостивши колег і вислухавши поздоровлення, Марина зайнялася своїми посадовими обов’язками. Раз в 15-20 хвилин її відволікали, майже кожен співробітник вважав своїм обов’язком поцікавитися: а чим Марина буде ввечері пригощати колег і чи врахуються їх побажання? А почувши та передавши іншим відповідь, що їх вже почастували з нагоди свята, колеги заглядали уточнити дізнатися інформацію.

В обід всі зібралися в їдальні. Зазвичай саме в цей момент дарувався конверт з грошима. Але Марина свій подарунок не отримала. Точніше отримала, але не весь. Багато колег, ображені мізерним частуванням, забрали свої гроші назад. Жінка, призначена відповідальною за збір коштів, встала на їх сторону: немає нормального столу – немає грошей на подарунок.

Марина наголосила на тому, що завжди сумлінно здавала свої чесно зароблені гроші  на шкоду своїй родині. Тому, на її погляд, вже зібрані гроші були відняті несправедливо.

– Тебе на твої гроші поїли-годували! Пристойною їжею, а не твоєю самодіяльністю! – почула вона у відповідь.  –  Ідіотизм якийсь: пироги з компотом з дому тягнути. Ти б ще нам по цукерці роздала, як в дитячому садку.

– А що ж ви ці ідіотські пироги їли так, що аж за вухами тріщало? – заперечила Марина.

Як пояснила колегам сама Марина, грошей, щоб накрити навіть невеликий стіл для них, у неї немає. І чесно зізналася, що подаровані гроші вона краще витратить на дочку. Ще Марина зареклася в зборах більше не брати участь.

За спиною у жінки почалися насмішки. Якось, прийшовши з ранку на роботу, вона виявила на своєму робочому столі надкушений пиріжок. А фраза «Ну що, ввечері по компоту?» – стала означати серед колективу запрошення в бар.

Звільнятися Марина не збирається: на думку колективу їй глибоко фіолетово, головне – начальство її роботою задоволене.