Кілька раз покричалаи на кота, а потім до мене прийшла опіка

Чи то у мене проблема з сприйняттям реальності, чи то я якась особлива. Справа в тому, що я постійно всю бачу і чую не так, як всі.

Приклад з тим знаменитим платтям з інтернету. Я його бачила взагалі четвертим варіантом. Але не про це зараз.

Якось раз я готую на кухні смачну м’ясну страву. Щось моєму коту там дуже сильно сподобалося, може приправа якась, не знаю.

Він став прям сам не свій, все бігав за мною і нявчав, а мені здалося, що він кричить не “мяу”, а “мам”.

У мене дітей навіть немає, не знаю чому так захотілося моєму розуму сприйняти. Жоден з моїх друзів його так не чув, чули тільки стандартне “мяу”.

Я з того всього почала його називати “сина”. Не знаю чому, але мені подобається саме в такій формі.

Тут ще буде доречно сказати про те, що я людина емоційна: дуже часто починаю кричати через дрібниці, але руки ніколи не розпускаю.

Внаслідок цього і на кота орала фразами «Сина, я тебе зараз вб’ю!». Ну і іншими фразами з тим же змістом.

У якийсь момент почула стук у двері, а там на порозі стоять дільничний і представник органів опіки.

До слова сказати, вони дуже здивувалися від того, що у мене немає дітей. А вже як я здивувалася!

Виявляється, що злякалася сусідка за дитину, тому і повідомила про це в органи опіки. А я думаю, чи варто лікувати нерви зараз або ще поки рано.

А адже була би дитина, навіть якщо б я кричала на кота, то порозумітися було б вже куди складніше.