Його діти – це його проблеми, а не мої
Чотири роки тому батьки та друзі відчайдушно відмовляли Олю від шлюбу з Олегом.
– Він – розлучений чоловік з двома маленькими дітьми? Ти з глузду з’їхала! Навіщо тобі це взагалі треба? – голосила мама. – Він буде жити в тій родині, або взагалі притягне дітей до тебе. Десь на горизонті весь час буде маячити його колишня дружина – вона ж не чужа для нього людина. І це я не говорю про аліменти!
Чесно кажучи, Оля й сама перед цим довго сумнівалася, чи потрібні їй взагалі ці відносини. Вона – молода, красива, успішна, товариська, з купою захоплень і друзів. Кавалерів у неї завжди було повно.
Але любов, мабуть, дійсно зла. До того ж Олег був наполегливий, домагався прихильності Олі вельми активно, клявся, що його перша сім’я і діти – тільки його справа. В результаті відбулося весілля.
Спочатку справді вони жили добре. Олег був турботливим і уважним, носив молоду дружину на руках. Років через два після весілля у них народився син. Молодий батько і тут проявив себе з найкращого боку. І купав, і гуляв з коляскою, і вставав до дитини вночі …
Всі проблеми з першою сім’єю і дітьми від того шлюбу Олег дійсно вирішував сам: платив аліменти, вітав дочок зі святами, їздив в садок на ранки та в музичну школу на концерти, не розповідаючи в усі ці справи новій дружині. А два тижні тому все встало з ніг на голову.
Колишня дружина Олега серйозно захворіла і дітей потрібно забрати – поки на пів року точно, а там хто знає, як піде. Ситуація складається так, що крім Олега, забирати дівчат нікому. Бабусі з обох сторін з різних причин допомогти нічим не можуть. Старшій дочці Олега недавно виповнилося дванадцять, молодшій – сім з половиною, у вересні повинна піти в перший клас. Само собою зрозуміло, першокласника доведеться всюди водити за руку, забирати зі школи, сидіти з уроками, годувати та розважати.
– Я що, мати Тереза, чи що? – злиться Оля. – Навіщо мені це треба? У мене маленька дитина, якій менше двох років. Я не впораюся ще з двома! Та я і не збираюся з цим справлятися. Ми домовлялися, що ті діти – не моя справа!
– Ну а мені як бути? – розводить руками чоловік. – Ти сидиш в декреті. Гуляти все одно ходиш і готуєш теж. Хіба важко посмажити пару зайвих котлет, а вдень дійти до школи у дворі, забрати дитину? Виходу іншого все одно немає!
Оля знайшла вихід в тому, що зібрала речі та поїхала з сином до батьків.
– Хіба так можна! – ледь не плаче свекруха. – Кинула чоловіка у важкий момент! Вона не мала права так вчинити! Заміж за чоловіка з дітьми її ніхто не тягнув. Сама такого вибрала, про дітей знала заздалегідь…
– Через два тижні звільниться моя квартира, з’їдуть орендарі, переїдемо з сином туди… Чоловік вважає мене зрадником! – пояснили мамі Оля. – Кричить, що не зможе сам виховувати дочок, що потрібна жінка, уявляєш? Хоча ми з ним домовлялися на березі ще до весілля: та його сім’я – тільки його справа! ..
Краща подруга, навпаки, Олю підтримує.
– Правильно зробила! – каже подруга. – Ті діти – тільки його справа. Нова дружина їм чужа людина, нічим не зобов’язана. Вирішувати проблему, куди тепер їх дівати, повинен батько, і не за твій рахунок!
А як вважаєте ви, Оля – дійсно зрадник?