Інна побачила переписку чоловіка з коханкою і вирішила діяти. Вона зняла квартиру навпроти і стала спостерігати. Довго чекати не прийшлось

— Відпустиш мене на тиждень до мами в село? – запитала Інна чоловіка.

Андрій насупився.

– А робота як? — спитав він.

— Щодо роботи не хвилюйся. Якщо ти не проти, то на тиждень мене відпустять.

— А як діти? З ким вони будуть? Зі мною, чи що? Хочеш двох дітей залишити на мене? Хто їх у садок водитиме? Я чи що? А забирати? Ні. Я не згоден.

— Дітей я візьму з собою. Мама сказала, що за онуками скучила.

— А ну тоді, звичайно, — зітхнувши з полегшенням, сказав Андрій. — Якщо мама скучила і діти з вами будуть, тоді я спокійний. Їдь.

– Відпускаєш, значить? На цілий тиждень?

– Відпускаю. Але чому лише на тиждень? Чому не на місяць?

— Тоді доведеться відпустку брати.

— Ось і бери відпустку.

– Взимку?

– А що? Покатаєшся в селі на лижах, на санчатах. Мороз і сонце. Сніг пухнастий, білий. А повітря! Повітря яке у селі! Чистий мед. Не те що у місті. Та за місяць ти помолодшаєш там років на десять. Це я тобі, як дбайливий чоловік, говорю.

– Умовив. Беру відпустку на місяць. А як же ти? Не хочеш з нами? На лижах і санчатах чистим білим снігом, повітрям свіжим дихати?

— Так, ні, — сумно відповів Андрій, — куди мені. Я тут якось сам вже. Але ти не думай про мене.

– Як не думати? — обурено вигукнула Інна. — Ти ж мій чоловік! Батько моїх дітей! Я хочу, щоб і ти помолодшав на десять років.

Андрій хмикнув, зобразив на обличчі слабку посмішку і махнув рукою.

— Дякую, звичайно, — напівголосно промовив він, — але, моя справа — гроші заробляти, щоб ти і діти були щасливі. У цьому тепер моє єдине щастя. Я своє відгуляв. Та й не відпустять мене на роботі. Вони без мене, як без рук.

– А ти спробуй. Попроси. Може, й відпустять, — Інна ще на щось сподівалася. — Взимку легше піти у відпустку, ніж улітку. Мабуть, тебе відпустять.

— І не пробуватиму, — суворо, підвищивши тон, відповів Андрій. — Сказав, не відпустять, отже, не відпустять.

«Чого й слід було чекати, – подумала Інна. — Втім… Навіть зараз нічого не ясно. Може, все й не так погано, як мені здається. А Андрій – чесний чоловік. І все це лише одні мої припущення».

Інна так міркувала тому що за кілька днів до цієї розмови виявила листування чоловіка з іншою жінкою. І, зважаючи на те, що вона прочитала, між ними все було серйозно. І відносини їх тривали досить довго.

—Випадково зазирнула? – пояснювала пізніше Інна подругам. – Ні звичайно. Відчувала, що стосунки з чоловіком останнім часом стали іншими. Не розуміла лише, у чому причина. Намагалася з ним розмовляти на цю тему, але він жартівливо уникав прямої розмови. А одного ранку, він так поспішав на роботу, що забув закрити комп’ютер. І я одразу ж цим скористалася. Думаєте, не треба було?

Інна була певна, що подруги підтримають її. Але вони повелися інакше. Сказали, що краще б вона цього не робила. Тоді б досі одружена була.

— Така наша жіноча доля, — сумно сказали вони. — Терпіти і всіма силами зберігати сім’ю. Незважаючи ні на що. Навіть якщо він дурить. Тому що він чоловік, і йому все можна. А нам, жінкам, нічого іншого не можна, як у всьому йому потурати і заплющувати очі на будь-які його вчинки. Навіть такі!

– Ви це зараз серйозно? — злякано спитала Інна.

– Ні звичайно! – радісно закричали подруги. – А ти що, повірила?

— Ви так сказали це. Як не повірити. Я вже злякалася. Чи це ви?

— Ми, ми, — відповіли подруги. – І все правильно ти зробила. Так йому і треба. Нехай радіє, що живим лишився.

Це коли вже все було позаду, можна було з усього цього посміятися. Але спочатку Інні було не до сміху.

«І весь цей час, — думала Інна, читаючи листування чоловіка з Ксенією, — він уміло приховував від мене, що любить іншу. Краще б не читала. Хоча … Чим краще? Зараз я принаймні все знаю».

Найбільше Інну вразило, що у своєму листуванні Андрій освідчувався Ксенії в коханні такими гарними словами, яких вона від нього ніколи не чула.

«Мені він таких слів не говорив, — ревниво думала Інна. — Жодного разу нічого такого не чула. Виходить, він і не любив мене ніколи, якщо я не чула від нього всіх цих слів. А з іншого боку? І вона не чує. Може, це все лише у листуванні? А в житті нічого такого немає? Що якщо я все собі вигадувала, а листування це — не більше ніж порожня розвага?

Просто мій чоловік така ось людина і дозволяє собі подібне в інтернеті. І немає тут ніякого кохання? І ще невідомо, хто така Ксенія. Може її взагалі немає, а я даремно хвилююся».

Такими словами заспокоїла себе Інна і хотіла одразу зателефонувати до чоловіка і все з’ясувати. Але подумавши, вирішила так не робити.

«І що я з’ясую? – думала вона. — А якщо все так і є? І вони кохають одне одного! Виходить, він це вміло приховує. І він має для цього причини, мені невідомі. Може, він зі мною лише заради квартири? Чи заради дітей? Або ще чому…

Але тоді йому нічого не вартує і зараз придумати якусь нісенітницю, аби не говорити правди. Наговорить всякого, а я повірю, бо не хочу, щоб було по-іншому. Ні. Нічого не скажу. Нехай залишається все як є. Придумаю щось інше, щоб з’ясувати все напевно».

І вигадала. Але одній таку справу провернути було неможливо. Потрібна була допомога.

Звернулася до подруг. Ті охоче погодились.

— План такий, — пояснювала Інна, — винаймаємо квартиру навпроти. Я вдаю, що їду, а сама ховаюсь у цій квартирі. І якщо в нього хтось є, то він, мабуть, приведе її додому.

– А дітей куди? Невже до мами до села відвезеш?

— Маму вплутувати не буду. Діти в когось із вас поживуть.

— А як він нікого не приведе? – запитували подруги.

— Значить, він чесна людина, — відповіла Інна. — А вся його переписка — не більш ніж розвага.

– Нічого собі розвага! – обурилися подруги.

– Згодна! – відповіла Інеа. — Розвага ще та! Але з цим я окремо розбиратимуся. Це вже зовсім інша ситуація і потребує іншого рішення.

— А навіщо ми потрібні? Наша яка роль?

— По-перше, квартиру мені зняти допоможете. По-друге, за дітьми треба придивитися. А по-третє, ви знадобитеся у тому випадку, якщо він когось приведе. До того часу не висовуйтесь і на очі йому не трапляйтеся. Я вас викличу та скажу, що робити. Зрозуміло?

– Зрозуміли, – відповіли подруги і почали чекати.

А чекати довелося недовго. Андрій привів Ксенію додому вже того ж дня, коли дружина нібито поїхала з дітьми до мами.

Інна розповіла подругам, як далі діяти.

– Все зрозуміло? – запитала вона, коли закінчила інструктаж. — Чи є питання?

— Зрозуміло, — відповіли подруги. — Привозимо до них його батьків і розкриваємо негідника.

– Правильно. Головне, щоби ви приїхали вночі. Коли вони спатимуть. Квартиру я заздалегідь відкрию.

Подруги приїхали до батьків Андрія о дванадцятій ночі. Наговорили там всякої дурниці. І вже о другій годині ночі Андрій і Ксенія прокинулися від яскравого спалаху світла та голосного, вимогливого голосу батьків.

— Де твоя дружина та діти? – почув Андрій грізний голос своєї мами.

– Хто ця жінка? — суворо запитав батько. – Що ви зробили з Інною?

– Мама? — злякано промовив Андрій. -Тату? З Інною все гаразд. Вона поїхала до села. Я зараз все поясню.

— У селі їх нема! – сказали подруги. — Ми дзвонили до її мами. Вона сказала, що ніхто до неї не приїжджав. Може, поліцію викликати? – запропонували подруги. — Поліція швидко розбереться, де Інна та діти.

– Поліцію? — в один голос спитали батьки Андрія. — А без неї не можна обійтися?

– Ні. Тільки з нею і можна розібратися в цій заплутаній справі, в якій ніхто нічого не знає.

– Не треба! – закричав Андрій. — Іннна ще не доїхала. Адже туди добу їхати. А вона лише сьогодні вранці поїхала.

— І все ж таки ми викличемо, — наполягали на своєму подруги. — Нехай вони у всьому розберуться. Зрештою їм за це гроші платять. Вони перевірять у всіх документи, з’ясують хто, звідки й навіщо. Ось Ви громадянка, — спитали вони у Ксенії. – Ви хто? Що тут робите?

– Я не винна, – злякано відповіла Ксенія, до носа натягнувши на себе ковдру. – Це все він. А я тут ні до чого.

– Що ти верзеш! – закричав Андрій. — Навіщо все на мене валиш?

— Тому що я взагалі вашу подругу і в очі жодного разу не бачила, — злякано закричала Ксенія. — Я прийшла сюди вперше. Повірте мені.

— Поліція розбереться, кому можна вірити, а кому ні, — відповіли подруги.

– Мама. Тату, — жалібно сказав Андрій. — Мене тоді точно затримають. Я тут навіть не зареєстрований. І паспорт мій кудись подівся. З ранку його знайти не можу . І невідомо, чим це закінчиться. Ні. Мені не можна до поліції. Раптом з Інною справді щось трапилося? На мене тоді першого й упаде підозра. Що робити?

— Одягайся швидше та спускайся. Ми чекаємо на тебе в машині, — сказав батько, схопив дружину під руку і вони вийшли з квартири.

— Усім залишатися на місцях, — грізно кричали їм услід подруги, — ніхто нікуди не йде. Аж до приїзду поліції та з’ясування всіх обставин.

— Ага, як же, робити мені нема чого, як тут залишатися, до з’ясування всіх обставин, — підхоплюючись з ліжка, закричав Андрій і подивився на Ксенію. — А ти чого розляглася? – Закричав він. — Особливе запрошення потрібне? Чи чекаєш, коли за тобою приїдуть?

— А що ж робити? — спитала Ксенія, злякано дивлячись на все, що відбувалося з-під ковдри.

— Валити звідси треба, — сказав Андрій. – Чим швидше тим краще.

– Ніхто нікуди не йде, – знову кричали подруги і тим самим ще більше підганяли Андрія та Ксенію. — Ми вже викликали всіх. Нині приїдуть. У всьому розберуться.

— Ключі від квартири залишаю, — сказав Андрій, виходячи разом із Ксенією із квартири. — А ви її подруги, от і чекайте, кого хочете, і розбирайтеся. Тепер ви за все відповідаєте. А я ні в чому не винний.

Залишок ночі подруги допомагали Інні збирати речі Андрія в пакети для сміття. А коли настав ранок, Інна зателефонувала чоловікові і сказала, що їй подзвонили подруги, і вона повернулася. І тепер вона чекає на нього вдома, щоб у всьому розібратися.

Андрій не знав, що робити, і вирішив порадитись із батьком. Як із людиною досвідченою у таких справах.

— Будь сміливим і зухвалим, — впевнено відповів батько.

– Як це? – не зрозумів Андрій.

– А ось так! Скажи, що нічого не було. Мало хто і що побачив. А ти скажи, що тебе напоїли!

— Напоїли?

– Снодійним. І, швидше за все, це зробили її подруги. А поки ти спав, саме вони навмисне підсунули тобі в ліжко якусь дівку.

– Навіщо?

— Із заздрості. Не можуть спокійно дивитись на вашу щасливу сімʼю.

— А як же Ксенія? Що про неї сказати?

— А ти знати її не знаєш. Вперше побачив. Впевнений, що Інна, як любляча дружина, швидше повірить у цю нісенітницю, ніж на те, що ти їй зраджуєш. — А я підтверджу все, що сказано тобою. А треба буде, і твою маму примушу підтвердити.

— Ти геній, тату, — захоплено промовив Андрій – Так і скажу. У всьому звинуватиму її подруг. І в результаті вона від них відвернеться.

– Точно! – погодився тато. – Вона відвернеться від подруг. А ти зможеш спокійно продовжувати жити з ким хочеш.

Андрій уже підійшов до під’їзду, коли йому зателефонувала Інна.

– Не треба заходити, – сказала вона. — Підніми голову вгору. Зараз я скину тобі твої речі.

Усі речі Андрія вмістилися у десяти пакетах для сміття. Інна по черзі викинула їх