Ігор тихесенько, щоб не чула дружина, витяг валізи з комори, одягнувся і вийшов із квартири. Його план вдався, він нарешті тікає від дружини. Але от незадача, телефон забув на кухні. Вихід тільки один: повертатися за ним. Але от халепа! Ключі від квартири теж забув. Доведеться викручуватися

Цієї ночі Ігор взагалі не збирався лягати спати. Тому що саме цієї ночі він і запланував свою втечу з дому. У нього вже було підготовлено. Дві валізи з речами стояли в коморі і чекали, коли їх завантажать у багажник таксі, яке Ігор планував викликати одразу, як вийде з під’їзду.

Щоб дружина нічого не запідозрила про валізи, Ігор сказав їй, що ці старі валізи він використовує як ящики для зберігання старих журналів та газет.

– Викидати шкода, – сказав Ігор. — Хай краще у валізах будуть. Правильно? Все краще, ніж стелажі під цей мотлох купувати. А іноді так хочеться почитати якийсь старий журнал.

— Ну, коли хочеться, тоді звичайно, — сказала Люда, підозріло подивившись на валізи. — Для старих газет та журналів, кажеш?

— Тільки для старих, Люда, — запевняв Ігор. — Бачиш, як багато їх накопичилося за 20 років, що ми разом. А валізи старі вже. Адже ти навіть їх викинути хотіла. Пам’ятаєш?

– Пам’ятаю.

— Ну от я й думаю, що даремно добру пропадати.

Цієї ночі, коли все мало зважитися, Ігор сидів на кухні, з ноутбуком, і вдавав, що зайнятий якоюсь серйозною справою.

— Я ще трохи попрацюю, — лагідно сказав він дружині, коли та вказала на пізній час і на те, що завтра вставати рано. — Ти відпочивай, кохана. Я як тільки все закінчу, так одразу і прийду до тебе.

— Ну-ну, — сказала Люда, підозріло дивлячись на чоловіка. – Довго не засиджуйся.

— Кілька годин, не більше, — сказав Ігор.

Коли Люда вийшла, Ігор зробив серйозне обличчя.

«Все йде за планом, – подумав він. — Скоро вона засне».

Люда заснула на початку першої ночі.

— Пора! – рішуче сказав Ігор.

Він тихенько, щоб не чула дружина, витяг валізи з комори, тихенько одягнувся і тихенько вийшов із квартири.

— Все йде чудово, — сказав Ігор, виходячи з ліфта, — все йде як заплановано.

Ігор уже хотів вийти з під’їзду та викликати таксі, але тут з’ясувалося, що телефон свій чоловік забув удома, на кухні, біля ноутбука.

«Як це я так, — подумав Ігор. — Ось через такі дрібниці й руйнуються великі плани. Гаразд. Зараз тихенько повернуся до квартири, візьму телефон і все в мене буде добре. Я вірю”.

Ігор знову піднявся на свій поверх, підійшов до дверей квартири і тоді тільки зрозумів, що телефон — це не найстрашніше.

«Ключі від квартири я теж залишив удома, — подумав Ігор. — Ось цього мені зараз тільки не вистачало. І що тепер робити?”

Ігор трохи подумав, відніс валізи на поверх нижче, повернувся та зателефонував до квартири.

– Ти чого тут? — Люда здивовано дивилася на чоловіка.

— Та ось, — сказав Ігор, — вирішив прогулятися, подихати свіжим повітрям, а ключі вдома залишив.

Ігор уже хотів увійти до квартири, але Люда його не пустила.

— Стривай тут, — сказала вона. – Не входь. Прикмета погана. Зараз я тобі дам ключі.

Люда дала Ігорові ключі, а заразом змусила його подивитися в маленьке люстерко.

— Плюнь тричі через плече, — сказала Люда. — Тепер можеш іти. Довго там не гуляй. Завтра вставати зарано.

Ігор усміхнувся і пішов до ліфта. Коли Люда зачинила двері, Ігор почав думати, що робити далі.

«Добре, – вирішив Ігор. — П’ять хвилин погуляю та повернуся. Візьму телефон та… тільки мене тут і бачили».

Ігор спустився поверхом нижче. Постояв п’ять хвилин біля своїх валіз та повернувся до квартири. Він тихо пройшов на кухню і побачив, що Люда розмовляє з кимось по його телефону.

“Це вона з Катею говорить”, – подумав Ігор і йому стало страшно.

Ігор одразу згадав ту розмову з Людою, через яку він і зважився на таємну втечу. Ігор тоді спитав Люду, що вона зробить, якщо дізнається, що він піде до іншої. Запитав ніби жартома. Але Люда відповіла йому дуже серйозно, що краще буде, якщо таке не станеться.

— Погано буде їй,— сказала тоді Люда,— але тобі буде гірше.

А коли Ігор знову ж таки жартома запитав, що саме зробить Люда з ним і з нею, то почув докладну і страшну відповідь.

— Тобі б сценарії для фільмів жахів писати, — сказав тоді Ігор. — Невже ти зважишся на таке?

– Яке таке? — здивувалася тоді Люда. — Це я тобі ще не найстрашніше розповіла.

– Не все?

— Це так, — усміхнулася Люда, — розвага для дівчаток із початкових класів.

Ось тоді Ігор і зрозумів, що від Люди слід йти таємно. А зараз він бачить, що його телефон у її руках, і вона розмовляє ним з якоюсь жінкою.

— А я Вам кажу, жінка, що якщо Ви ще раз подзвоните цим телефоном, а тим більше вночі, коли всі сплять, то я зроблю все, щоб знайти Вас і…

Люда глянула на Ігора.

— Уявляєш, — сказала Люда. – Повісила слухавку. Нахабниця.

– Хто це? — слабким голосом спитав Ігор.

— Якась Зінаїда, — відповіла Люда.

— Але я не знаю жодної Зінаїди! – Зрадів Ігор. — Це, певно, якась помилка! Непорозуміння!

— Ще б тобі її знати, — сказала Люда. – Це рекламний агент. Щось там пропонувала тобі. Уявляєш, до чого дійшли! Вже вночі дзвонять.

Ігорові відразу стало легко.

— Ти нагулявся чи за телефоном повернувся? — спитала Люда.

— За телефоном, кохана, — сказав Ігор. — Ще не нагулявся. Таке повітря свіже на вулиці.

– Ну, погуляй ще, – дозволила Люда і пішла спати.

Ігор вийшов із квартири. Посмішка сяяла на його щасливому обличчі, коли він спускався поверхом нижче за валізами.

«Зараз стрибну в таксі, — думав він, — і за півгодини я біля Каті!»

Але всі його мрії розвіялися на порох, коли він спустився поверхом нижче. Справа в тому, що залишених їм валіз не було. Щаслива усмішка повільно сповзала з лиця Ігора.

Втім, Ігор ще на щось сподівався.

«Цього не може бути, – подумав він. — Невже вкрали? Ні-ні. Тільки не це. Це якась помилка. Напевно, я їх залишив на якомусь іншому поверсі. Я зараз знайду їх. Я швидко”.

Ігор кинувся шукати свої валізи. Оглянув усі поверхи згори до низу. Марно. Чемоданів не було. Ігор зрозумів, що валізи вкрали.

— Та пішло воно тоді все куди подалі, — закричав Ігор, сів на сходи і заплакав.

Ігор, звичайно, міг піти від дружини і без валіз. Розповісти все, як є, Каті. І вона, мабуть, зрозуміла б його і вони разом посміялися б з того, що сталося. Але Ігор сприйняв все, що трапилося інакше.

— Щось, мабуть, не пускає мене до Каті, — сказав Ігор. — Отже, така моя доля завжди залишатиметься з Людою.

Він повернувся додому і ліг спати.

Наступного дня Єгор подзвонив Каті.

– Слухай, Катя, – сказав Єгор. — Загалом так. Нічого з тобою не вийде. А я говорю, що не вийде. Чому? Не доля бути на разом, тому що. Ну от, отож, не доля, і все. Все, я сказав. І не дзвони мені більше. А я кажу, не дзвони. І взагалі, радуйся, що Люда про нас нічого не дізналася, і все так добре закінчилося. Вважай, що тобі пощастило. Я навіть сказав би, що нам обом пощастило.

Люда, звісно, ​​помітила, що з комори зникли валізи. А також вона звернула увагу на те, що дуже багатьох речей Ігора не стало.

Спочатку Ігор хотів розповісти Люді всю правду. Але подумавши і все добре зваживши, він вирішив, що такі подвиги точно нікому не потрібні. І вся ця правдивість іде йому, як корові сідло. Тому він сказав, що валізи з барахлом викинув, а речі роздав бідним.