І як в одній сім’ї могли вирости дві абсолютно різні жінки

З чоловіком у нас у нас прекрасні стосунки. Як це не дивно, але в особі свекрухи я знайшла другу маму. стосунки були хорошими з самого початку.

У нас все склалося так, що ми вже 5 років живемо під одним дахом. Проблема не тому, що нам з чоловіком більше жити ніде – у мене є квартира. Гроші зі здачі моєї однушки я віддаю Вірі Іванівні – для неї це непогана надбавка до пенсії по інвалідності. Вона, в свою чергу, допомагає мені з донькою – зустрічає її зі школи та робить з неї уроки. У трикімнатній квартирі Віри Іванівни ми окупували дві кімнати – в одній дочка, у другій живемо ми.

Я не розумію, як дві дорослі жінки не можуть знайти спільну мову і починають несамовито ділити чоловіка. Адже одружившись, чоловік не повинен викреслювати маму зі свого життя, а мама не повинна лізти в сім’ю сина.

Спочатку була просто взаємна ввічливість, ми прощали одна одній дрібні помилки, притиралися. Зараз ця ввічливість переросла в глибоку повагу і любов. Мені іноді здається, що Віра Іванівна любить мене більше, ніж власного сина.

Жити ми почали разом з досить поважної причини: бабусі чоловіка був потрібний догляд, а у Віри Іванівни, на тлі переживань за матір, почалися проблеми з серцем. Ми зібрали речі, здали квартиру і переїхали.

У свекрухи є сестра – Анна Іванівна. На знак подяки за догляд, бабуся чоловіка поділила спадщину між дочками так: однокімнатна – Анні Іванівні, а трикімнатна – моїй свекрусі. І розділ був справедливим – на лікування та догляд за бабусею не тільки моя свекруха витрачала колосальні гроші, але і ми з чоловіком.

Тітка Аня зі своєю дочкою Лідою, в свою чергу, у бабусі чоловіка навіть не з’являлися, повністю відхрестившись від догляду за хворою жінкою. Перший час вони намагалися оскаржити несправедливий, на їхню думку, розділ квартир, але у них нічого не вийшло.  Нещодавно тітка Аня подзвонила і попросилася в гості, для важливої ​​розмови.

– Знаю я її «важливу розмову», знову буде або гроші просити, або вимагати квартиру поділити. – зітхнула Віра Іванівна.

Прийшла Анна Іванівна не одна, а з вагітною дочкою і зятем. Анна Іванівна з порога позначила мету свого візиту.

– Зять у мене – жебрак, ні кола, ні двора, та й з роботою у нього проблеми. Зате внука мені зробив. Жити вчотирьох в однокімнатній – тісно буде. Ось і хочу запропонувати: ти в мою квартиру переїдеш, діти з внучкою – до невістки повернутися, а ми з Лідою, дитинкою, та зятем моїм недолугим – тут розташуємося. Природно, треба буде офіційно все оформити. Дивись, сестро, найдорожче тобі від серця відриваю – квартиру свою. І від тебе того ж чекаю. Ти обміркуй, поки гостей чаєм пригощати будеш.

Ми з чоловіком переглянулися. Добре тітка Аня придумала, нічого не скажеш. Мені б так обмінятися – однушку на троячку, я б з радістю. Пиріжки були з’їдені, чай випитий. Анна Іванівна сито відригнувши, відкинулася на спинку крісла і запитала:

– Ну що, якою буде твоя позитивна відповідь?

– Боюся це не можливо. Внучка у мене велика вже, їй окрема кімната потрібна, заважати вона батькам в однокімнатній квартирі буде. – спокійно сказала моя свекруха.

– А мені, по-твоєму, дочка з чоловіком і дитиною заважати не будуть? Ти ж маму проти мене налаштувала і квартиру її захопила. Це з твоєї подачі мама мені дідову квартиру, як кістка кинула. Ти добре подумай, а то він – Анна Іванівна багатозначно потикала пальцем вгору – все бачить.

Віра Іванівна, провівши гостей, зітхнула:

– Ну почалось. Хоч раз би вона до мами прийшла. Ні, тільки дзвонила і питала: «Жива ще?», Безсовісна. А квартиру їй подавай.

Через кілька днів Анна Іванівна підстерегла мене біля під’їзду:

– Привіт. Сестра моя жадібна ні за що квартиру мені не віддасть – совісті не вистачить. А ти, я бачу – хороша людина. Тому зробимо так: ти, дитино, свою квартирку моїй вагітній доньці віддаси. Тобі ж вона ні до чого – ти все одно з сестрою моєї живеш. А як вона помре – буде у тебе квартира, я знаю – у неї серце хворе, недовго їй залишилося. Ну що, домовилися? Чи тобі вагітну Ліду не шкода?

Я відмовилася і пішла додому під лайки тітки Ані. Просто дивно, як в одній сім’ї могли вирости дві абсолютно різні жінки: моя свекруха – надзвичайно добра і розумна  людина і її сестра – нахабна хитра баба, яка вважає, що всі їй повинні.