-І як ти тут опинилась в 6 ранку?

Іра перелякано відкрила очі. Вона злякалась, що проспала, але заспокоїлася, глянувши на годинник. До будильника залишалося цілих дві години, але внутрішня тривога не давала їй заснути.

Вона встала, щоб ще раз пробігтись поглядом по готовому тексту для книги. Іра – молода письменниця, а сьогодні зранку в неї зустріч з редактором. До цього дня дівчина удосконалювала свою роботу, раз 10 вносила правки. І зараз знову стало неспокійно. Але на поводу у своєї параної Іра  йти не стала. Вона закрила папку з листами, випила свою каву, а потім вийшла з дому, щоб прогулятися пішки.

Місто ще спало. Ранкове сонце м’яко і тепло обіймало спочатку крони дерев, а потім добиралися до перехожих. Чути було тільки віник двірника і спів птахів. Місто поволі прокидався.

Вже через півгодини наростав гул автомобілів. Задоволені і не дуже люди виповзали зі своїх будинків і ліниво плелися по своїх справах.

Іра  задумалась, наскільки ж  погано не любити свою роботу. Багато років вставати з небажанням виходити з дому з незадоволеним обличчям і весь день мріяти потрапити швидше додому. Від цих думок у дівчини мурашки пробігли. Ірині пощастило – жодного дня в житті вона не працювала. Вся її діяльність була пов’язана з творчістю. Дівчина заробляла на життя вільними замовленнями (то писала щось, то малювала), але завжди отримувала задоволення від процесу.

Чоловік завжди підтримував її. Він і сам вже давно володів власним бізнесом і був безмежно закоханий в свою справу.

Дівчина бадьоро йшла по асфальту, іноді злегка підстрибувала. Потім зупинилася перед намальованими кубіками  «класіками» і зробила кілька стрибків по клітинам.

– І я так можу. – почувся звідкись дитячий голос.

За воротами ховалася дівчина, зовсім маленька, років чотирьох або п’яти на вигляд. Сукня стара і брудна, гольфи давно втратили свій первісний білий колір, втім, як і чешки.

– Ти мене налякала. Ти чому тут одна в 6 ранку бродиш?

– Гуляю. – знизала плечима дівчинка.

Серйозність маленької співрозмовниці дуже повеселила Іру.

– А батьки твої де?

– Немає в мене батьків. А в дитячий будинок назад я не хочу.

– Ах, ось воно як. Втекла, значить?

– Я вільна людина. – уклала дівчинка.

Ірина вже не стримала сміх. Колись в дитинстві дідусь сказав їй, що кожна людина має право на свободу слова, це офіційний закон. Потім вона повторювала це при кожній зручнійі незручній нагоді.

– Серйозно. А ти часом не хочеш їсти?

– А Ви пропонуєте?

Дівчина посміхнулася і подала руку новій знайомій. Разом з дівчинкою вони попрямували в найближче кафе.

– Як тебе звати?

– Аліса в країні чудес. Мама завжди говорила, що я чудо.

– У тебе дуже гарне ім’я.

Ірина стримувала себе, щоб не розпитувати докладніше про батьків. Перед ними на столі з’явилися ароматні млинці і свіжий сік.

– І що нам з тобою робити? Тебе ж треба назад відвести.

– У дитячий будинок? Ні, я ще раз втечу.

– І як бути? Я ж тебе тут не кину.

– Мені дуже подобається ходити в гості. – посміхнулася Аліса.

– Гаразд. Але спочатку сходиш зі мною у справах.

Іра зустрілася з редактором, обговорила всі важливі питання, а потім разом з Алісою попрямувала додому. По дорозі зайшли в магазин, щоб купити продуктів.

Вдома Іра знову нагодувала дитину, викупала і за чаєм все ж запитала про дитячий будинок. Виявилося, що після смерті батьків Аліса і її брат близнюк опинилися в дитячому будинку. Брата усиновили. Діти одне за одним дуже плакали. Тепер Аліса бродить в надії знайти брата.

Після трьох днів умовлянь, Іра все-таки змогла привести дитину назад в дитячий будинок. Але серце вже було не на місці. Через кілька днів дівчина вирішила провідати Алісу. Виявилося, дівчина знову втекла і була покарана.

Аліса, тільки побачивши Іру, стрімголов пустилася тікати через кімнату. Дівчинка притулилася і довго-довго обіймала Ірину. У цей момент стало ясно: життя вже не буде стане колишнім. День Іра і Аліса провели разом. Ходили в парк, їли солодку вату, каталися на атракціонах. Розлучитися ввечері було складніше, аніж зазвичай.

Ірина дочекалася чоловіка з відрядження, а потім познайомила його з Алісою. Звичайно, він був ошелешений від побаченого, але не зміг завадити цьому, тому що побачив, як дівчатка одна одну люблять. У Аліси з’явилася любляча сім’я. Через деякий час усиновили і брата дівчинки. Хлопця повернули в дитячий будинок – не зміг він без сестри жити.

Через три роки Ірина проводжала  дітей до школи. Щоранку вона махала їм у вікно рукою і ні про що не жаліла. Це її рідні син та дочка і не важливо, як вони з’явилися в житті. Напевно, так хотів Бог.