І коли вона встигла ТАК змінитись
Я з самого раннього дитинства дружила з Іванкою. Ми з нею з були нерозлучні: одна група в дитячому садку, сиділи за однією партою. Ми навіть в один інститут поступили, правда вже на різні факультети і відповідно різні групи, однак друзі і знайомі були все одно спільні. Після занять спільні веселі тусовки.
В кінці навчання я закохалася і почала зустрічатися з хлопцем з іншого ВУЗу. Він був не з нашої компанії. Я познайомила його з усіма і звісно в першу чергу з Іванкою. Він їй не сподобався. Вона сказала, що я могла знайти собі когось більш заможного.
Мені було неприємно таке почути, але ми домовилися завжди говорити одна одній тільки правду. Іванка – дівчина з великими амбіціями, я ж навпаки, ніколи не рвуся до першості. І відповідно до двадцяти п’яти років вона їде у відпустку на Мальдіви, а я з чоловіком і дитиною їздимо на дачу до моїх батьків. Вона мені шле красиві фотки зі своїх захоплюючих подорожей. З одного боку я за неї дуже рада і пишаюся своєю подругою, з іншого боку тільки на фотографіях її і бачу.
Сім’я і маленька дочка відбирають всі сили. Сто років вже нікуди не виходила! Чоловік якось запитав мене:
-Про що моя кохана задумалась? Чому очі такі сумні?
– Сумую за Іванкою. Так давно не бачилися. А по телефону це все не те! Може запросити її якось до нас? – відповіла я.
Він кивнув на знак згоди. Я подзвонила подрузі і запросила її до нас. Чоловік сказав, що побуде з дочкою і дасть нам можливість поговорити скільки хочемо.
Я дуже раділа майбутній зустрічі. Вирішила наліпити наші улюблені пельмені, зробити “Грецький” салатик і спекти еклери на десерт. Гуляти так гуляти.
Пролунав дзвінок у двері. Я щаслива з радісними криками кинулася відкривати:
-Ура, Іванка, нарешті!
Відчинила двері, схопила Марго і втягла її в квартиру. Вона, якось злегка відсторонилася і сказала:
-Вгамуйся вже! Зараз зачіску зіпсуєш, а мені через годину потрібно буде вже бути на корпоративі.
Я, якщо чесно, нічого не зрозуміла. Ми не бачилися два роки. Я ж питала, в який день ми зможемо побачитися. Стільки всього приготувала! Іванка пройшла в кімнату, обвела все критичним поглядом. Ми жили скромно, але ніколи не соромилися цього. Присіла в крісло і зовсім без інтересу запитала:
-Ну що, як життя? Як мала? Що чоловік твій?
-Так потихеньку, – і якось зовсім притихла і навіть не знала про що говорити. Запитала про її життя, і вона почала про роботу, шанувальників і останню поїздку в Чікаго. Потім дістала зі своєї розкішної сумки подарунки мені і моїй доньці. Я подякувала. А вона мені у відповідь:
-Хоч щось тепер у тебе і у дитини буде хороше.
Мене немов струмом вдарило.
Через півгодини Іванка поїхала. Пельмені так вона і не спробувала. Ввечері прийшов чоловік з донькою від своїх батьків. Запитав:
-Ну як посиділи? Встигли наговоритись і попліткувати?
-Так, спасибі коханий!
Якщо чесно, я взагалі не зрозуміла, що це було? Звідки взялось таке ставлення до мене? Навіщо вона приходила? І куди поділася моя найкраща подруга? Що це було з її боку – презирство чи вона заздрить тому, що я щаслива в сімейному житті без всієї цієї яскравої мішури, яку так цінує вона?
Думаю, що відповідь на ці питання я не почую ніколи. Бажання спілкуватися більше немає.